Вісім місяців безперервного драйву між життям і смертю, мінус 30 кілограмів власної ваги та чотири доби пішого виходу під прицілом ворожих дронів. Боєць із позивним «Везунчик», який тримав оборону на самій межі з РФ, нарешті опинився у безпеці.
Він посміхається, сидячи на лікарняному ліжку в Харкові, хоча його руки та стопи ще пам’ятають люті морози в окопах Вовчанська. До великої війни він був звичайним чоловіком із Кіровоградщини. На фронті спочатку став «Бобом», але після того, що довелося пережити у лавах 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка, побратими дали йому нове ім’я – «Везунчик». І він погоджується: удача дійсно була на його боці.
Життя під прицілом та кава з неба

Позиція, яку утримував підрозділ, була настільки близько до ворога, що українські захисники щодня чули звуки російських сирен та гуркіт техніки за кордоном. Окупанти роз’їжджали на мотоциклах та квадроциклах буквально під носом, а небо над головами бійців ніколи не було порожнім.
«Ми навіть чули повітряну тривогу їхню. Все ми чули: звуки техніки, як вони їздять на мотоциклах, на квадроциклах. Ми виконували всі, які могли, функції. Нам давали команди, і по максимуму ми робили те, що від нас залежить», – згадує військовий.

Логістика перетворилася на справжнє випробування. Через щільний вогонь та постійне стеження ворога підвезти продукти технікою було неможливо. Єдиним зв’язком із зовнішнім світом стали безпілотники, які скидали найнеобхідніше.
- Доставка їжі часто зривалася через збиття дронів росіянами.
- Воду доводилося добувати, розтоплюючи сніг.
- Ранкова кава, яку також скидали з неба, стала єдиним способом підтримувати тонус.
Попри ізоляцію, бойове братерство залишалося непохитним. На позиції їх було троє, але через рацію вони тримали зв’язок із сусідніми групами. Допомагали один одному ресурсами: віддавали те, чого мали вдосталь, натомість отримували дефіцитні речі. «Ми поводилися адекватно, як повинно бути, як нормальні люди», – просто каже боєць.

Ціна виходу: чотири дні пішої евакуації
Початок березня приніс довгоочікуваний наказ на вихід. Проте евакуація не означала комфортну поїздку на броні. Через надзвичайну небезпеку для техніки та екіпажів, бійці вирушили у дорогу власними силами.
Це був марафон на виживання: чотири доби пішки, у повній амуніції, через снігові замети. Вони не спали, ховалися від обстрілів артилерії та двічі потрапляли під прицільні удари дронів-камікадзе. «Везунчик» зізнається, що сил додавала лише віра в Бога та думки про рідних і Україну. На питання, чи не виникало думки покинути все раніше, відповідає різко: не дозволяла совість. Адже за спиною – Харків, а підвести командирів було немислимо.

Наслідки восьми місяців у надлюдських умовах виявилися важкими. Коли після виходу боєць нарешті зміг помитися, він не впізнав свого відображення – організм буквально виснажився. Окрім втрати ваги, він отримав серйозні обмороження кінцівок.
Медичний прогноз та стратегія виживання
Зараз «Везунчиком» опікуються лікарі Військово-медичного клінічного центру Північного регіону. За словами старшого ординатора Дмитра Сітченка, пошкодження стоп не є глибокими, тож пацієнт має всі шанси на повне одужання.
«Надалі він потребує перев’язок, місцевого лікування. Також призначена антибактеріальна терапія з профілактичною метою й судинна – для відновлення кровопостачання в кінцівках. На щастя, думаю, у нього все буде добре», – зазначає медик.

Командир 57-ї бригади Віталій Попович підкреслює: ситуація під Вовчанськом залишається критично складною. Ротації та доставка забезпечення сьогодні нагадують ювелірні спецоперації, де кожен крок залежить від безлічі факторів:
- Інтенсивність ворожої розвідки, яка не дає вільно переміститися навіть між будівлями.
- Погодні умови, де ясне небо стає ворогом через ідеальну видимість для БПЛА.
- Фізичний стан самих бійців, яких іноді доводиться евакуйовувати за допомогою наземних роботів.
- Ефективність контрбатарейної боротьби та знищення командних пунктів противника в тилу.

Для «Везунчика» активна фаза боїв на передовій, ймовірно, завершена. Командування запевняє: бійці, які через підірване здоров’я більше не зможуть тримати «нуль», після реабілітації будуть переведені на службу в тилові підрозділи. Свій найголовніший обов’язок він уже виконав – вистояв там, де це здавалося неможливим.

Для кращого розуміння того, як саме на тіло впливає тривале перебування на морозі в умовах обмеженого руху, розгляньте схему уражень при відмороженні кінцівок.
Чи хочете ви, щоб я підготував на основі цієї історії сценарій для короткого відеосюжету або серії постів у соціальні мережі?

