Юрій, військовослужбовець батальйону безпілотних систем “Сапсан” Князівської 14-ї окремої механізованої бригади, сьогодні є одним із тих, хто тримає небо на фронті. Його щоденна робота – це координація бойових екіпажів, які методично вибивають техніку та живу силу окупантів. На рахунку його підрозділу – десятки приземлених російських бортів щомісяця.
Про бойовий шлях та унікальну операцію бійця 27 березня розповіли у пресцентрі волинської бригади.
Серед багатьох бойових епізодів лучанину найбільше закарбувався в пам’яті випадок, який він називає справжнім дивом, можливим завдяки сучасним технологіям.
“Коли ми дронами визволили двох побратимів із полону, я зрозумів, що тепер мене нічого не здивує. Все починалося звично: я виявив ворожі позиції, передав координати екіпажу наших дронарів, вони швидко зреагували, завдали влучного удару, перелякані військові вибігли з укриття. На цьому звичне закінчується. Бо серед них було двоє зі зв’язаними руками. І ми зрозуміли, що це не противник”, – розповідає Юрій.
Оператор розповів, що після виявлення заручників тактика була миттєво скоригована. Завдяки ювелірній роботі БпЛА вдалося ліквідувати російську піхоту, що конвоювала українців, і забезпечити безпечний шлях для повернення воїнів до своїх підрозділів.
Зараз основний фокус уваги Юрія зосереджений на прикритті наземних сил від атак із повітря. Він керує групами “мисливців”, які полюють на російські дрони різних типів.
“Переважно працюємо по ворожих БпЛА “Молнія”. Також регулярно приземляємо “жирніші” крила: “Орлан”, ZALA, Supercam та “Вєщій Олег”. Вірю, що незабаром до цього списку додамо і “шахеди”, – ділиться планами захисник.
Військовий шлях Юрія розпочався у 24 роки. Попри молодий вік, він не лише швидко освоїв військову справу, а й став ключовою ланкою у високотехнологічному підрозділі.
Цікаво, що служба в 14-й бригаді стала для Юрія сімейною справою. Згодом сюди перевівся його батько Ярослав, який до цього виконував завдання в іншій частині. Тепер вони пліч-о-пліч боронять країну.
“Він фахівець цих новітніх технологій, розбирається в них, розвивається. За такими хлопцями, як мій Юрко – майбутнє не лише нашої армії, а й всієї країни”, – каже Ярослав про сина.
Навіть у запеклих боях батько та син намагаються знайти хвилину для розмови. Ці короткі зустрічі на фронті зазвичай наповнені спогадами про рідний Луцьк, що дає сили рухатися далі до перемоги.