Великодні вихідні стали для багатьох мешканців прифронтової Харківщини часом вирішального вибору між рідною домівкою та власним життям. За ці два дні з Куп’янського району до обласного центру вдалося вивезти 46 людей, що вдвічі перевищує звичні показники вихідного дня. Сергій Мусієнко, який очолює команду по роботі з евакуйованими у Координаційному гуманітарному центрі, зазначає: попри постійну небезпеку, святкові дні дали невелике вікно можливостей для порятунку.
Реальні історії тих, хто зміг вирватися з – під обстрілів, зафіксувало Суспільне Харків.
Евакуація під прицілом безпілотників у Новоосиновому
Для Тамари Гуріної з села Новоосинового шлях до безпеки пролягав через річку Оскіл. Оскільки міст зруйновано, переправлятися довелося човном, попередньо спускаючись з п’ятиметрової висоти. Жінка згадує, що через велику кількість охочих виїхати – а їх було 13 осіб в одній групі – перевізник зміг забрати лише людей. Велосипеди довелося кинути на березі, а сумки, які спускали на мотузках, залишилися чекати наступного рейсу, дата якого невідома.
Дрони – літаки літали, міни розривалися. Обстріл був, особливо цими дронами – літачками.
Раніше родина не наважувалася на виїзд, тримаючись за нажите роками майно. Однак інтенсивність атак стала нестерпною: дрони почали буквально полювати на людей, залітаючи навіть у підвали будівель.
Тамара розповідає, що в їхньому селі один із БпЛА тричі намагався влучити в медпункт, розташований у підвалі, поки зрештою не вибухнув усередині. Більшість вулиць у Новоосиновому вщент розбиті, а вцілілі мешканці – переважно старі люди – живуть у постійному страху без надійних укриттів.
Дуже важко. Нема ніде нічого, все розбито. У нас тільки хатка збереглася. Жити дуже страшно, важко. Погреба нема, ховатися ніде. Лежиш і молишся
У селах Курилівської громади та навколишніх дачних кооперативах, за оцінками місцевих, залишається близько тисячі осіб.
До Харкова пані Тамара прибула з чоловіком та псом Боніфацієм. Собака, наляканий вибухами, поводився тихо, проте знайти житло для родини з твариною виявилося непростим завданням.



Одинадцять кілометрів пішої ходи під ударами ворожих БпЛА
Віктор Соболєв, якому виповнився 71 рік, залишив рідний Куп’янськ разом із дружиною Любов’ю. До останнього вони мешкали в покинутій хаті знайомого, оскільки їхнє власне житло знищили росіяни. Побут у прифронтовому місті перетворився на виживання: воду доводилося возити на санчатах за кілька кілометрів, а їсти – власну картоплю та огірки.
Чоловік з болем згадує втрату господарства. Спочатку під час обстрілу загинула корова, а згодом смертельне поранення дістав молодий кінь.
Та ну тоді ж було – і корова була, і конячка була в мене. А оце як розбило мені хату – корову спершу вбило, а потім і конячку. А конячка була молоденька, розумна. Стоїть, хекає. А їй попало. Я кажу: “Що з тобою, що?” Вона, бідна, голову так на тебе покладе, і сльози капають.
Рішення йти пішки подружжя прийняло після того, як черговий дрон 27 березня остаточно зруйнував їхній тимчасовий прихисток, знісши шиферний дах. Дорога до Грушівки була виснажливою – вони пройшли близько 11 кілометрів. Біля села Благодатівка, коли люди зупинилися перепочити на зупинці, стався вибух.
Кілометрів 11 пройшли пішки, і потім вдарило. Голова болить, і зараз болить. Ми відпочили на зупинці, стояли. А потім я вийшов – ми вчотирьох йшли, всі сидять, а я думаю, закурю, щоб дим не йшов, – а воно тільки… Де взялося? Кров’ю залився, ніби і ран немає, а кров йшла страшне. Оце на нозі жили побило, в око потрапило – витягати будуть.





Дорога з пекла крізь занедбані траси
74 – річна Любов Соболєва описує Куп’янськ як місто жаху, де на дорогах лежать розбиті автівки та загиблі тварини. Жінка зізнається, що раніше відмовлялася від евакуації через страх не вижити у великому місті на мізерну пенсію. Нестача харчів призвела до того, що вона сильно схудла, але перед від’їздом все ж посадила на городі овочі, заповівши врожай сусідці.
Під час пішого переходу евакуйовані використовували саморобні прапорці, сподіваючись, що оператори дронів побачать у них цивільних. У Нечволодівці їм навіть подали сигнал із безпілотника, щоб вони залишалися на місці до приходу волонтера.
Страшний, страшний. Дрони літають, лежать. Побиті машини, собаки, коти по трасі… А як вийшли з Благодатівки, нас дроном до Нечволодівки довели, то там інша вже ситуація: там лежать – набагато менше. Ну, Куп’янськ страшний – дрони, машини попалені.
Попри поранення чоловіка та власну фізичну втому, Любов Соболєва відчуває полегшення, що їм вдалося залишити зону бойових дій. Вона переконана: те, що евакуацію організували саме на Великдень, врятувало їм життя, бо обстрілів було дещо менше.
Після реєстрації в поліції та тривалої дороги через Шевченкове подружжя нарешті опинилося у Харкові. Жінка категорично відмовилася від проживання в гуртожитку, тож пара оселилася у родичів на Олексіївці.
У сина будемо залишатись на Олексіївці. Він там живе. У його дружини сестра тут живе – будемо там. Поки так. А тоді будемо десь щось шукати. Але в гуртожиток я ні, людей багато. У мене такий чоловік, що ніде нікого – і щоби тільки я варила, після кого попало він не їсть.
Зростання інтенсивності евакуаційних процесів

Сергій Мусієнко зазначає, що зараз фахівці реєструють у середньому по 100 переселенців щодня. Найбільше звернень надходить із Куп’янська, Кіндрашівської, Великобурлуцької та Оскільської громад.
Збільшення потоку людей пов’язане з погіршенням безпекової ситуації. Волонтери закликають мешканців не зволікати з виїздом, поки існують безпечні логістичні шляхи.
Люди виїжджають, люди нас чують. Ми постійно кажемо, що треба виїхати зараз, бо коли не дуже небезпечно, коли волонтери можуть заїхати – люди зараз почали виїжджати. Плюс до цього, така велика кількість людей зумовлена тим, що постійні обстріли – ситуація трішки погіршується.

