У самому серці Харкова повільно руйнується будівля, де колись зцілювали легенд світової опери. Цей дім на Садовій став німим свідком медичних проривів та елітарних творчих вечорів минулого століття.
Саме тут Степан Сурукчі, фундатор української отоларингології, здійснив справжнє диво. Він повернув голос Федору Шаляпіну. Співак страждав на тяжку дисфонію. Європейські фахівці виявилися безсилими. Проте харківський лікар врятував кар’єру зірки. Після одужання Шаляпін став частим гостем садиби.
Будинок перетворювався на справжній культурний центр. Тут співав Олександр Вертинський. Збиралися кращі представники тогочасної інтелігенції. Атмосферу створювала дружина господаря Тетяна Іванівна. Вона була душею компанії. Іноді пацієнти залишалися тут на реабілітацію. Це був приватний стаціонар.
Нове життя старої садиби
Історія будівлі почалася наприкінці ХІХ століття. Раніше ця ділянка була порожньою. Першим власником маєтку став Микола Ващенко. Щодо автора проекту точаться суперечки. Називають імена Величка, Цауне або Бекетова. Це справжня архітектурна загадка. Професор Сурукчі придбав садибу лише у 1903 році.
Лікар мав блискучу європейську освіту. Він стажувався у Німеччині. Звідти медик привіз унікальний інструментарій. Сурукчі не лише оперував, а й займався благодійністю. Він безкоштовно приймав людей у Червоному Хресті. Революція не зупинила його кар’єру. Вже у 1921 році він отримав ступінь доктора.
Завдяки його зусиллям з’явилася нова дисципліна. У медичному інституті відкрили кафедру отоларингології. Сурукчі став її першим очільником.
Держава забрала маєток після перевороту. Існує версія про добровільний дарунок. Проте, ймовірно, житло просто конфіскували. Професору виділили квартиру в центрі. Влада пояснила це турботою про науку. Маєток же віддали під дитячий садок. Пізніше тут розмістилася бухгалтерія освітян. Будівлю десятиліттями не ремонтували.
Архітектурна витонченість та загроза знесення
Будинок поєднує модерн та неоренесанс. Вигляд псує лише багаторічна відсутність догляду. Фасад прикрашає портик з тосканськими колонами. Над входом височіє купол. Колись дах вінчала фігура ангела. Його розколота ваза символізувала медицину. На жаль, скульптура безслідно зникла.
Подвір’я теж мало розкішний вигляд. Там працювали три мармурові фонтани. Відкрита тераса вела до саду. Тепер від цієї краси залишилися лише спогади. Статус пам’ятки архітектури дім отримав у 1980 році. Але це не зупинило руйнацію. На початку тисячоліття споруда остаточно спорожніла.
У 2013 році виникла загроза знесення. Громада Харкова стала на захист об’єкта. Активісти влаштовували перформанси та концерти. Будівлю вдалося відстояти. Хоча меморіальна дошка Шаляпіну теж зникла. Будинок виглядав жахливо. Вибиті шибки та купи сміття лякали перехожих.
Згодом садибу вирішили реставрувати. Її мали інтегрувати у новий ЖК. Роботи розпочав “Житлобуд-2”. Підготовчий етап стартував у 2020 році. Проте темпи відновлення були низькими. Повномасштабна війна остаточно зупинила процес.
Майбутнє пам’ятки залишається туманним. Садиба перебуває в аварійному стані. Щоденні обстріли лише посилюють ризики. Місто може назавжди втратити цей об’єкт. Хочеться вірити у кращий фінал. Можливо, тут колись відкриють музей. Зараз головне — просто встояти.