Харківські в’язниці мають довгу історію. Вони бачили як звичайних злочинців, так і видатних політичних фігур, чиї долі були зламані репресіями.
Ми проаналізуємо еволюцію пенітенціарної системи міста. Це розповідь про Тюремний замок, Холодну Гору та відомих бранців, які тут утримувалися.
Харківський тюремний замок
Перший міський острог збудували у 1794 році. Це була лише скромна трикімнатна хатина, де роздільно тримали чоловіків і жінок. Через стрімке зростання міста маленька споруда швидко стала непридатною для нагальних потреб.
Тому 1817 року влада ініціювала зведення мурованої в’язниці. Будівництво тюремного замку за проєктом Людвіга Шарлеманя стартувало 1822 року. Вже за рік туди привезли перших арештантів.
Комплекс вражав масштабами того часу. Окрім камер у двох корпусах, тут функціонували лікарня, майстерні, пральня, ковальня, церква і школа.
Умови утримання були жахливими. Добовий пайок арештанта коштував лише одну копійку, а камери переповнювалися настільки, що люди спали один на одному. Особливо смертоносними були спалахи цинги у 1870-х роках.
Адміністрація намагалася імітувати виправну систему. Ув’язнені займалися пошиттям взуття, прибирали вулиці та прали білизну.
Політичні в’язні та протести
Революційні настрої другої половини 19-го століття змінили склад в’язнів. Харківський замок почав приймати безліч опозиціонерів, яких утримували окремо.
Політичні в’язні часто чинили опір тиранії. У 1881 році Василь Литягін відмовився від обшуку без прокурора. Масові голодування стали звичним інструментом тиску на адміністрацію.
Антисанітарія доповнювала тюремний хаос. Жахлива каналізація спричиняла сморід, від якого непритомніли навіть вартові, тому губернатор наказав вивозити відходи за межі міста.
Наприкінці століття будівлі стали непридатними через вологість. Після реконструкції об’єкт отримав статус губернської в’язниці.
Сталінський режим перетворив ці стіни на осередок тортур. Після німецької окупації комплекс слугував транзитним пунктом для в’язнів.
У 1960-х роках старі споруди знесли. Сьогодні лише дві напівпокинуті будівлі біля Благовіщенської вулиці нагадують про колишнє жахливе місце.
Холодногірський арештантський комплекс
В середині 19-го століття на околиці звели арештантську роту цивільного відомства. Дмитро Багалій відзначав це будівництво як початок забудови району.
Роботи розпочали 1843 року підрядником Михайлом Котляровим. Звели два корпуси, що стали ключовими спорудами на пустельній тоді місцевості.
Згодом об’єкт став пересильною в’язницею. Її називали домом жахів через надзвичайну смертність від хвороб та виснаження.
Бунт політичних в’язнів 1878 року вимагав припинення знущань. Реформа системи заслань змусила уряд виділити величезні кошти на модернізацію.
Масштабна перебудова 1903 року створила сучасний вигляд установи. Вже тоді там функціонувала тюремна школа.
Після 1917 року назви установ постійно змінювалися. Нацисти під час окупації влаштували тут табір військовополонених.
Повоєнний поділ сформував два об’єкти. Нині це відомі Харківський СІЗО та колонія.
Холодногірська колонія
У 1870-х роках виділилося окреме виправне арештантське відділення. Це був фундамент майбутньої 18-ї колонії.
Наприкінці 19-го століття комплекс значно розширили. Його почали називати Холодногірським централом.
В’язні працювали у майстернях. Сюди спрямовували вже засуджених правопорушників.
Радянські структури використовували ці приміщення для репресій. Тисячі людей пройшли через них у 1930-ті роки.
Лікарі під керівництвом Мєщанінова рятували бранців під час війни. Після перемоги територію віддали під промислову колонію ГУЛАГу.
Згодом частину об’єкта перепрофілювали для неповнолітніх. Пізніше встановили режим для дорослих чоловіків.
Сьогодні це установа середнього рівня безпеки. Тут утримують осіб, які потрапили за ґрати вперше.
Відомі в’язні
Харківські тюрми приймали легендарних особистостей. Доля кидала за грати поетів та політиків.
Павло Грабовський опинився тут 1886 року. Його заарештували за участь у підпільних організаціях.
1920-ті роки принесли арешти діячів УНР. Серед них опинився Всеволод Голубович із дружиною.
Іван Багряний на основі перебування в цих стінах написав геніальний роман. Він детально описав репресивну машину.
Олесь Гончар також пережив жах на Холодній Горі. У 1942 році він опинився у таборі військовополонених.
Мейєр Зайдер, який вбив Котовського, став у в’язниці начальником клубу. Його вільне життя закінчилося помстою товаришів вбитого командира.