Він не носив гучних титулів. Однак майже два десятиліття впливовий ділок тримав під контролем увесь Південний вокзал. У вузьких колах його знали як «Венгра» або просто «Михалича».
Це було вельми прибуткове місце. Вокзал завжди притягував злочинний світ. Справа тут не в романтиці доріг чи захопленні потягами.
Для злочинців вокзал — це пасажири. Вони перебувають у постійному стресі. Люди поспішають, гублять пильність і втрачають власні гроші. Велика кількість транзитних осіб дозволяла легко губитися у натовпі.
Основним промислом «Венгра» була класична афера. Його спеціалізація називалася просто — «Крам». Це старий прийом обману.

Підміна товару
Усе будувалося на ефекті несподіванки. Часто подібні схеми можна побачити у старих радянських фільмах. Продавець пропонує річ, демонструє якість, а потім підміняє її на ганчірку. «Венгр» довів це до досконалості.
Графік роботи злочинця був нестандартним. Він підлаштовувався під прибуття прибуткових поїздів. Особливо цікавили «Михалича» рейси із Середньої Азії.
Сьогодні важко повірити у тодішній пасажиропотік. Харків приймав до 120 поїздів на добу. Масштаби були колосальними. Шахрай виходив «на полювання» лише за наявності заможних транзитних пасажирів.

Технологія обману
Сценарій розігрувався за лічені хвилини. На вокзалі до туриста підходив ввічливий чоловік. Він запитував дорогу до ринку, зображаючи розгубленість. Пасажир мимоволі вступав у діалог.
Виникала легенда про ремонт авто. Продавець нарікав на брак грошей та пропонував дешево придбати якісні костюми. У цей момент з’являлася спільниця, що імітувала купівлю товару. Вона створювала ілюзію вигідної угоди.
Пасажир ставав жертвою маніпуляції. Побачивши підміну, він часто впадав у ступор. Обманутий покупець зазвичай отримував лише дешевий підроблений виріб із місцевого цеху. «Венгр» працював із підпільними виробниками.
У схемі завжди працював третій учасник. Він тримав запас «паленого» товару неподалік. Це дозволяло миттєво реагувати на будь-який попит.
Виникали конфлікти. Іноді люди помічали обман одразу на вокзалі. Тоді вмикалася психологічна обробка жертви. У хід ішли як інтелігентні пояснення, так і відверті погрози.
Здебільшого потерпілі просто тікали. Рідко хто наважувався йти до правоохоронців. Це було логічно.

Робота з міліцією
Успіх шахрая базувався на системі. Він був «своїм» у місцевому відділенні міліції. Його щедрість не знала меж.
Регулярні виплати стали нормою. «Венгр» дарував подарунки на свята та навіть лікував родичів правоохоронців. Він був вхожий до найвищих кабінетів.
Це був унікальний кримінальний баланс. Авторитет не допускав на своїй території насильства чи наркоторгівлі. Усі інші злочинці на вокзалі мали отримувати його особисте схвалення.
Завдяки такому шахраю вокзал залишався відносно безпечним місцем. Він запровадив власні жорсткі правила.

