Він розповідає, що в 60 років лише почав жити – хоча до того встиг відсидіти в радянському таборі й пережити 100 днів допитів. Сьогодні йому 94, і кожен день він вважає програним, якщо не написав рядка. Волинський поет-пісняр Олександр Каліщук з початку повномасштабного вторгнення склав понад тридцять висміювальних листів-віршів до Путіна.
«Думка матеріальна, може, воно сповниться що-небудь з того, що я йому набажав. А там багато чого», — каже Олександр Каліщук.
Один із таких творів поет зачитав Суспільному.
«Чи знаєш, чого я дожив цього віку?
Щоб плюнуть тобі у мерзенную пику.
Щоб ти, сатана, і твої сатанята
подохли усі до єдиної лапи
Нехай над тобою росте лиш кропива,
а замість Христа стоїть бочка з-під пива.
Нехай ти подохнеш, як пес той паршивий,
наклавши в штани з переляку від взривів.
Нехай чорти з пекла прийдуть за тобою
і вкинуть в гарячу смолу з головою.»
Шість збірок за роки війни
Свою першу збірку «Безцінний скарб» Каліщук видав 1994 року. Писав її десять років. Ще шість чекав друку. Друга збірка забрала шість років праці й вийшла у світ через чотири роки після завершення. За час повномасштабної війни поет написав шість збірок.
«До 60 я готувався до життя, а в 60 тільки почав жити. А тепер бачу, що нема коли жити, а треба щось робити. Я кожен день мушу написати, бо як не написав, то програв цей день», — пояснює поет.
Табір за проукраїнські погляди
Ще школярем Каліщук організував разом з однолітками молодіжне об’єднання українських націоналістів. Читали заборонену літературу. Тримали зв’язок з повстанцями й передавали їхні брошури.
«Читали. Ну, недовго читали. Бо ж то був Радянський Союз — там за кожним слідкували. Так що було трудно сховатися. У 10 класі нас, 16 людей, арештували», — розповідає він.
6 квітня заарештованих привезли до Луцька. Сто днів тривали допити. Саме тоді, за словами Каліщука, він зрозумів, що він – веселий чоловік. Записати вірші не було чим, тож він складав їх по пам’яті, щоб розвеселити товаришів по нещастю. Кожного вечора всі чекали нового твору.
«Я починаю говорити, і всі починають сміятися. А тут біжать, заглядають (наглядачі — ред). Ми повертаємося і молимося, “Отче наш” говоримо. Той заглядає, значить, не тут сміються, він побіг дальше», — ділиться спогадами чоловік.
На суді Каліщук не зрікся своїх переконань. Заявив, що вважає їх правильними. Вирок – 25 років таборів.
«Коли нам оголосили по 25 років, ми хором засміялися. А прокурор каже: “Ух, бандери проклятые, оні іще і смеются”», — пригадує волинянин.
Диригент, музикант, автор народної пісні
З 25 років ув’язнення Каліщук відбув чотири – вийшов за амністією й повернувся в Іваничі. Здобув освіту диригента в консерваторії, керував хором. Про це розповідає письменник Ярослав Гиць.
«Цей хор “говорив” відчувалася людина, яка має до цього талант. Є те, що залишилось з далеких турійських стежок, де він народився. І всі пісні, які він пише, близькі до народних. У них є така іскринка», — каже Ярослав Гиць.
Керівниця секстету «Тільки для тебе» Світлана Кушнірук пригадує, як бачила Каліщука з баяном у хорі «Просвіти».
«Як його покійна дружина казала: “Сам собі і музика, сам собі і соліст”. Упіснях він виливає свій біль за Україну. Бо він був у російських лагерях і розуміє, через що проходять хлопці в полоні», — зауважує Світлана Кушнірук.
Серед пісень Каліщука – жартівливі, патріотичні й ліричні, про кохання, дружину, маму, побут. Найвідоміша – «Волиняночка». Їй 65 років, і багато хто вважає її народною.
«Сусідка їздила в Канаду й побачила в когось пластинку (“Волиняночка” – ред.) і каже: “О, то мій сусід. Дай мені її”. Вона привезла, але через митницю не перепустили, а до коліна поламали: “На, дальше вези”», — каже поет-пісняр.
Одного разу з тим самим питанням про авторство пісні до нього подзвонив Віктор Павлік. Про це розповідає Ярослав Гиць.
«Каже: «А я не знав, мені сказали, що то народна, то я прошу дозволу, щоб використовувати у своїх концертах». Він: «Будь ласка». Він не дивиться на це. Розумієте, зараз же право власності, а він так добродушно», — додає Ярослав Гиць.
Гиць називає свого колегу волинським Сковородою – за глибину думок, які той викладає на папері.
«Я писав: “Вся складність людського життя полягає у всій його логічності, помноженій на всю його непередбачуваність”. Мені 95. Я не можу передбачити, чи житиму завтра. Які плани? Я тільки знаю, що день пройшов — я мусив щось написати», — каже Олександр Каліщук.
Свій перший вірш про повномасштабну війну поет написав протягом першої години після нападу російських військ на Україну.