21 травня у престижному районі Мадрида – Саламанці – пролунали постріли, що змінили хід потенційного правосуддя для цілої країни. Близько 9:30 ранку перехожі стали свідками вбивства 51-річного Андрія Портнова — колишнього заступника голови Адміністрації президента Януковича і, без перебільшення, одного з найвпливовіших юристів режиму.
Постріли з глушником, професійно спланована атака, швидке зникнення кілера — поліція вважає, що діяли професіонали. За попередніми даними, ймовірно, це було політичне замовлення. Серед версій — ліквідація через знання надто чутливої інформації або зачистка свідків російськими спецслужбами.
Юрист, який переписував історію “по указці”
Андрій Портнов — фігура, яка неодноразово змінювала політичні орієнтири. У 2000-х працював у структурах, наближених до Юлії Тимошенко, але з 2010 року перейшов до команди Януковича і швидко став головним архітектором репресивних юридичних інструментів режиму. Його підпис стоїть під низкою ініціатив, які забезпечили переслідування опозиції, зокрема справу проти самої Тимошенко.
Найбільший резонанс викликала його причетність до “диктаторських законів” від 16 січня 2014 року — правової бази для розгону Майдану. Саме тоді з’явились юридично обґрунтовані норми, які фактично дозволили переслідувати протестувальників на законних підставах.
Після Революції Гідності Портнов виїхав з України. Його маршрути — Москва, Відень, Мадрид. У 2019 році він спробував повернутися до українського інформаційного поля через телеканал NewsOne, подаючи позови проти журналістів і посадовців, і таким чином створюючи атмосферу юридичного тиску на нову владу.
Втрата, яка могла стати доказом
Вбивство Портнова — не лише кінець однієї суперечливої біографії. Це — ліквідація потенційного ключового свідка. Він мав глибоке розуміння інтеграції російських структур в українські силові органи, міг вказати на ланцюги ухвалення рішень, які призвели до капітуляційних дій у 2014 році, включаючи здачу Криму та саботаж мобілізації.
Це була людина, яка не лише чула — вона бачила документи, координувала процеси, знала, хто давав накази. І в руках слідства його свідчення могли б перетворитися на докази в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.
“Росія мала право гарантувати безпеку своїх громадян у Криму”, — писав Портнов у березні 2022 року. Це – більше ніж цитата. Це могла бути частина обвинувачення.
Один рядок у списку “ліквідованих”
Портнов приєднався до сумнозвісного переліку фігур, чия смерть стала продовженням політичної біографії. Гіві, Жилін, Кива, Захарченко — всі вони мали проросійські симпатії і загинули за дивних обставин. Всі — або активні пропагандисти, або організатори збройного спротиву Україні. Усі — знакові персонажі, чиї смерті навряд чи були випадковими.
Зокрема, Євген Жилін, керівник “Оплоту”, загинув у підмосковному ресторані — з ним Портнова пов’язували через спільне харківське минуле. Організація “Оплот” мала канали вербування молодиків для “Антимайдану” в Харкові, а згодом — для війни на Донбасі.
Без суду — не буде вироку
Вбивство, хай навіть найогиднішого зрадника, — це не тріумф правосуддя. Це його поразка. Портнов ніколи не постав перед судом, не свідчив, не визнав провину. Його смерть — емоційне полегшення для одних, але й історична втрата для суспільства, яке прагне довести правду до фіналу. А справжній фінал — це судове рішення, а не куля на вулиці.
Його вбивство — не просто злочин. Це — удар по майбутнім процесам, де Україна мала б доводити в Гаазі, як працював механізм внутрішньої зради. Механізм, у якому Портнов був не гвинтиком, а головним інженером.
Ким би не були замовники — російськими кураторами, які прибирають незручних свідків, або внутрішніми силами, що “зачищають” потенційно небезпечні зв’язки — однаково: Україна втратила людину, яка могла б говорити. І чимало сказати.