Попри повномасштабну війну та економічні труднощі, український видавничий ринок демонструє позитивну динаміку. У 2023 році книгарні та видавництва наростили виторг, відновивши позиції, втрачені у перші місяці вторгнення. Та чи означає це, що українські автори стали жити краще? Зовсім ні — попри прибутки індустрії, більшість письменників продовжують працювати за символічні гонорари і часто залишаються поза увагою широкої аудиторії.
Одним із осередків українського книговидання, як і раніше, залишається Харків — місто, яке навіть під обстрілами продовжує друкувати книги, а його видавці входять у лідери галузі за обсягами виторгу.
Зростання продажів на тлі дорожчання
Після втрати близько третини обсягів у 2022 році, ринок поступово оговтується. Як зазначив директор харківського видавництва “Фоліо” Олександр Красовицький, вже в 2023-му продажі зросли вдвічі порівняно з попереднім роком. Проте левову частку цього зростання забезпечило не збільшення накладів, а підвищення цін: книга, що раніше коштувала 250-320 грн, нині продається за 360-400 грн, а до кінця року може подорожчати ще на 20-30%.
За прогнозами Віктора Круголова, директора видавництва “Ранок”, середня ціна української книжки може сягнути 500 грн. Для порівняння — так званої “ковідної тисячі” в нових умовах вистачить хіба що на дві книги.
За даними Українського інституту книги, у 2023 році понад 300 видавництв вийшли на ринок, але лише кілька десятків з них отримали суттєвий прибуток. Основні прибутки акумулюються в руках великих гравців, зокрема:
- «Клуб сімейного дозвілля» — 593 млн грн
- «Ранок» — 592 млн грн
- «Фоліо» — 213 млн грн
- «Віват» — 191 млн грн
У той час як невеликі видавництва з другої та третьої сотні ледь дотягують до 4 млн грн, а деякі — навіть до одного мільйона на рік.
Книжкова торгівля: прибутки ростуть
Не відстають і роздрібні мережі та онлайн-платформи. Зокрема:
- «Книгарня Є» — 823 млн грн
- «Якабу» — 503 млн грн
- «Буква» — 97 млн грн
- «Книголенд» — 82 млн грн
Український ринок загалом оцінюють у понад 6 млрд грн — хоч це і в рази менше за показники Німеччини чи Франції, проте рівень відповідає, наприклад, ринку Румунії. Але за цими мільярдами не стоїть добробут авторів, які часто не мають можливості навіть мінімально забезпечити себе за рахунок літературної праці.
Письменник як волонтер на власному фронті
На думку письменника Мартина Якуба, українські автори опиняються в ситуації нерівної конкуренції. Вони змушені змагатися за увагу не з іншими українськими авторами, а зі Стівеном Кінгом, Джоан Роулінг чи нон-фікшн-хітами з глобальних ринків. Навіть написавши сильний текст, автор має дуже обмежені шанси на потрапляння до широкого читача — через відсутність міжнародного імені, маркетингових бюджетів і доступу до великих ринків.
Найгостріша проблема — гонорари. Навіть до війни новачкам часто платили не більше 10 тисяч гривень за роман, над яким можна працювати рік або два. Роялті у 10-12% від ціни книги — теоретично можлива опція, але на практиці часто не пропонується. Видавництва очікують, що автори самі шукатимуть свою аудиторію — через соцмережі, презентації та особистий маркетинг.
Сьогодні, як кажуть у видавничих колах, гонорари трохи зросли — але жити лише на них український письменник і далі не може. Ба більше, видавництва продовжують видавати переважно «перевірене» — тексти, які мають комерційний потенціал. А молоді або маловідомі автори мусять самостійно доводити свою вартість.
Чому ринок не створює зірок
Механізм роботи в більшості випадків виглядає так: письменник рік створює роман, наклад — 3000 примірників, роздрібна ціна — 500 грн, загальний виторг — близько 1,5 млн грн. Але сам автор отримає з цього не більше 10–40 тисяч, і це ще не рахуючи витрат на просування. Решта коштів йде на друк, логістику, оренду, зарплати працівників, а головне — ризики, бо частина тиражу може залишитися на складах.
Зі сторони видавця все виглядає логічно — це бізнес з високими витратами. Але така модель залишає за бортом безліч хороших авторів, які змушені або шукати інші способи заробітку, або видаватися самостійно. Дехто створює власні видавництва — як-от Макс Кідрук («Бородатий Тамарин») чи Руслан Горовий («ТаТиШо»).
Варто зазначити, що більшість нових імен з’являється не в каталогах мейджорів, а саме у маленьких видавництвах, які з фінансового погляду ледь виживають. Саме вони часто першими ризикують і публікують експериментальні або небанальні тексти, формуючи креативне розмаїття ринку. Але без підтримки з боку держави, вижити таким ентузіастам стає дедалі складніше.
Видавництва під обстрілами і між Книжковими Арсеналами
Навіть в умовах війни, коли по друкарнях у Харкові прилітають ракети й “Шахеди”, книжкові магазини й друкарні продовжують працювати. Це справжній подвиг. Проте варто глибше задуматися: чому український ринок залишається мінімум у п’ять разів меншим за польський, хоча читацький інтерес в українців є, а історій для літератури — більше, ніж достатньо.
Читачі хочуть читати українське, але не завжди мають змогу його знайти або дозволити собі купити. Автори хочуть писати, але не завжди можуть вижити на своїй творчості. Видавництва хочуть видавати, але змушені грати за законами суворого бізнесу.
І тому, поки українська книжка не стане справді доступною і підтриманою державою та ринком, українському Стівену Кінгу й далі доведеться працювати десь на фрілансі або викладати в університеті.