22 жовтня 2025 року російська армія вдарила по центру Харкова трьома безпілотниками «Шахед». Одним із них було знищено приватний дитячий садок, розташований усього за сто метрів від Благовіщенського собору. На момент атаки у будівлі перебували 48 дітей. Завдяки чітким діям вихователів усіх малюків вчасно спустили до укриття, і це врятувало їм життя.
Втім, під час обстрілу загинув 40-річний комунальник, ще десятеро людей дістали поранення, серед них — п’ятирічна дитина. Усі травмовані — перехожі. Жоден вихованець садка не постраждав фізично, але психологічно цей день став травмою для багатьох родин.
Матір трирічного Тимофія, який перебував у садку під час вибуху, акторка харківських театрів Марина Агеєнко розповіла, як пережила ці хвилини страху та як її син навчив її бути сильнішою.
«Я завжди обирала безпечний садок»
За словами Марини, вона довго шукала заклад, який мав би укриття й забезпечував дітям спокійну адаптацію. Садок, який вона зрештою обрала, працював із 2021 року, мав ліцензію й репутацію одного з найвідповідальніших у місті. Там діти навіть спали в укритті, а вихователі щоразу під час тривоги негайно спускали їх униз.
«Мене завжди заспокоювало, що після кожної тривоги у батьківському чаті одразу писали: “Діти в укритті, все добре”. Але того дня повідомлення було іншим — “Забираємо дітей”. І я зрозуміла, що сталося щось страшне», — згадує жінка.
«Я бігла через усе місто, не відчуваючи ніг»
Того ранку Марина привела Тимофія, як завжди, і поїхала на роботу. Невдовзі почула серію вибухів. «Я відчула, як підлога буквально зникла під ногами. Мені здавалося, що я не відчуваю тіла. Зрозуміла, що потрібно бігти, але не можна втрачати контроль. Я казала собі: “Ти маєш діяти, не можеш зупинитись”», — розповідає акторка.
Вона дісталася до садка пішки, адже її електромобіль стояв далеко на зарядці. «Я зупиняла всі машини, ніхто не реагував. Люди їхали у своїх справах, а я просто бігла крізь усе місто», — каже Марина. Біля садка її зупинили рятувальники, не дозволяючи пройти через уламки скла. Через кілька хвилин подзвонив чоловік і сказав: «Він зі мною. Все добре». Лише тоді Марина заплакала.
«Мій син — справжній герой»
Коли вони зустрілися, Тимофій не показував страху. «Він просто обійняв мене й сказав: “Ну що, поїхали додому?”. А ще запитав: “А ці машини теж поїдуть додому? І всі діти вже поїхали?”. Йому було важливо знати, що всі врятовані», — згадує Марина.
Пізніше хлопчик розповів, що під час евакуації його ніс «пожежник», хоча, за словами матері, це міг бути будь-хто з рятувальників. Удома вони малювали те, що сталося. «Він малював пожежу, виховательку Альону і дітей. І вперше визнав: “Я все ж таки плакав. Але я знав, що нас врятують”», — каже Марина.
«Я не можу знову відпустити його в садок»
Після трагедії сім’я не наважується повернути Тимофія до дитсадка. Хоча заклад уже відновив роботу в іншому приміщенні, Марина каже, що поки не готова: «Я була там, подивилась укриття, умови. Половина дітей повернулася. Але я не можу поки що морально. Ми проводимо час разом, і я не відпускаю його від себе надовго».
«Я виню небо, з якого летять ці дрони»
Марина переконана, що ця трагедія — ще одне свідчення терору проти мирних українців. «Я виню наших сусідів, які щоразу роблять це з нами. Це жахливо — бити по дітях, по садках, по людях. Я записала відео не для жалю, а щоб світ побачив: війна триває. І ми потребуємо допомоги зараз, не завтра».
Її слова розійшлися мережею, викликавши співчуття тисяч людей у різних країнах. «Мені пишуть з-за кордону. І я розумію, що це потрібно — щоб люди пам’ятали. Бо забути — означає дозволити цьому повторитися», — каже акторка.
«Це найстрашніший епізод мого життя, — підсумовує Марина. — Але я вдячна тим, хто нас захищає, і тим, хто допомагає. Ми маємо вижити, щоб жодна дитина більше не знала, що таке вибух над головою».