Харків уже кілька століть зберігає статус важливого осередку української літератури, а в умовах війни став також місцем переосмислення культурної спадщини. Літературний музей, який було засновано в 1988 році, продовжує свою місію зі збереження української культури навіть у найскладніші часи. Ольга Бондар-Різниченко, одна з провідних фахівчинь музею, поділилася з нами своїми думками про історію закладу, його боротьбу за незалежність української культури та роль Харкова як міста культурного єднання.
«Ми були засновані у 1988 році, і вже з того часу почали відстоювати українську літературу та культуру. У 90-х роках, коли була ще радянська влада, ми почали проводити перші виставки, зокрема “Українська Голгота”, для того, щоб показати українську культуру, яка була відкинута офіційною радянською лінією», — розповіла Ольга Бондар-Різниченко.
Музей активно працював над популяризацією української культури, навіть коли забороняли певні теми. Ольга згадує, як музей змушений був виїжджати в інші міста для збору коштів, щоб організувати виставки. Однією з таких подій стала “Українська Голгота”, що відкрила перед суспільством 20-ті роки минулого століття, які тоді були мало відомі через політичні обмеження.
«Ми мали постійну конфронтацію з владою, оскільки дотримувалися стратегії популяризації української культури, яка часто була поза радянським контекстом. Літмузей завжди був осередком, де гуртувались люди, які прагнули донести до світу самобутність української літератури», — зазначила фахівчиня.
Музей пережив багато труднощів, серед яких були спроби “продажу” його приміщення, адже будівля музею розташована в центрі Харкова і мала великий комерційний потенціал. Однак завдяки підтримці культурних діячів, таких як Сергій Жадан та Анатолій Антонович Перерва, музей вистояв.
«Ми не боялися протистояти владі, навіть у найскладніші часи. Зокрема, ми зверталися до міжнародних організацій, писали листи на захід і отримали підтримку, навіть з боку президента США Білла Клінтона, який відповів на наш лист», — підкреслила Ольга Бондар-Різниченко.
Ідея про те, що українська література сумна, також відкидається Ольгою. Вона вважає, що таке ставлення є стереотипом, який був нав’язаний радянським режимом. Справжня українська література є багатою на гумор і іронію, що добре видно на прикладах з сучасного життя.
«Наша література — це не сумні історії. Це народ, який відкритий до іронії. Сьогодні українці вміють сміятися навіть у найскладніших ситуаціях, що є ознакою сильної нації», — сказала Ольга Бондар-Різниченко, зазначивши, що в українській культурі гумор був і є важливим елементом самовираження.
Водночас літмузей продовжує розвиватися, зокрема через активні колаборації з іншими культурними установами, організаціями та митцями. Ольга вірить, що після війни українська культура буде розвиватися ще більше і стане важливим елементом для економічного і соціального розвитку країни.
«Ми активно співпрацюємо з іншими культурними центрами, проводимо виставки, де обговорюємо важливі питання, такі як корупція. Літмузей працює не лише для естетичного розвитку, а й для формування доброчесності в суспільстві», — зазначила Ольга Бондар-Різниченко.
На сьогоднішній день Харків, завдяки своїй відкритості до культури та творчості, має великий потенціал для того, щоб стати важливим культурним осередком не лише для України, а й для Європи. Літмузей вже активно працює над тим, щоб перетворити харківські вулиці на музей, де кожен бажаючий може відкрити для себе історію української літератури та культури.
«Ми хочемо зробити Харків містом культури, де література стане основним інструментом для формування цінностей і зміцнення нашої національної ідентичності», — підсумувала Ольга Бондар-Різниченко.