Петро Рузавін, колишній російський незалежний журналіст, у 2024 році приєднався до української Нацгвардії. Сьогодні він служить у 2-му корпусі “Хартія” і відповідає за напрямок БпЛА, продовжуючи свою боротьбу проти російської агресії, але вже на боці України.
Вибір, що змінив життя
Рузавін живе в Україні з 2017 року. Його дружина — українська журналістка Наталія Гуменюк. До початку повномасштабного вторгнення він працював воєнним кореспондентом у російських незалежних медіа, зокрема “Медиазона”, та займався розслідуваннями воєнних злочинів Росії. З початку вторгнення став одним із небагатьох російських журналістів, хто працював в Україні на постійній основі, готуючи матеріали про Бучу, Кременчук, Ізюм, Херсон та Куп’янськ.
Літня прогулянка в Карпатах 2023 року стала переломним моментом. Рузавін вирішив змінити роль у війні:
“Я сказав їй, що хочу йти служити. Тут нема однієї причини — це і моя родина, і друзі, і розуміння, що минулого світу більше не буде.”
Серед близьких і друзів підтримка була очевидною, ніхто не висловив осуду, хоча переживання були.
Чому росіянин може воювати проти росіян
Петро відкидає тезу про етичну неможливість росіянина брати участь у війні проти співвітчизників:
“Теза про те, що росіяни не можуть убивати росіян – лицемірна. А кого тоді можна? У ситуації, яку ми маємо, це не тільки можливо, а й треба.”
За його словами, оборонна війна — це етичний вибір. Війна на боці України не має сумнівів щодо моралі, вона — богоугодна справа.
Реакція Росії та служба в українському війську
Матеріали Рузавіна про воєнні злочини РФ проходили перевірку в російських силових структурах. Про переслідування він говорить обережно, зазначаючи, що фізично перебуває поза межами Росії.
Служба в Нацгвардії для російських громадян не має особливих умов — виплати та права рівні з іншими іноземцями. Петро пройшов кількамісячну підготовку: курси БПЛА, інженерні та тактичні тренування, медичну підготовку. У весняні місяці 2024 року підписав контракт і почав служити у бригаді “Хартія”, яка згодом виросла до корпусу.
Бойовий досвід і поранення
Спочатку Рузавін літав як пілот БпЛА. Літо 2024 року він описує як найщасливіший період життя: постійне навчання, технології, військове братерство. Але було страшно — КАБи падали десятками на день, обстріли не зупинялися.
Під час одного з завдань його поранило уламком міни, проте найбільше хвилював побратим, якого вважали “двохсотим”. На щастя, він вижив. Через місяць Петро вже повернувся до служби.
“Я жодного разу не пошкодував про свій вибір. Цього достатньо.”
Ставлення українського суспільства та колег
Рузавін відзначає підтримку з боку українців, наголошує на горизонтальних зв’язках у війську та відсутності негативу щодо його російського походження:
“У ‘Хартії’ я вже півтора року, ми робимо спільну справу і, здається, всі це розуміють.”
Він активно користується українською мовою під час армійських комунікацій, вважаючи це частиною етикету.
Позиція щодо російської культури та інтелігенції
Рузавін вважає, що справжній внесок у перемогу України — це участь у війні або допомога країні в її обороні. Щодо кенселінгу російської культури, він говорить:
“Це було актуально перші два роки війни. Зараз цього в тому масштабі ми не бачимо.”
Він визнає, що глобально користь від бойкоту культурних подій обмежена, але не ображається на подібні рішення інших.
Роздуми про майбутнє Росії та війни
Петро сумнівається у швидкій зміні режиму в Росії, виходячи з реалій мілітаризованого суспільства та підтримки Путіна:
- Падіння режиму — розкішний сценарій, але не базовий.
- Базовий мінімум — витримати і підлаштувати життя під війну, що триває.
- Справжні зміни можливі лише через зміну ключової влади в РФ.
Він підкреслює, що українські війська відзначаються інноваціями завдяки горизонтальним зв’язкам, а Росія робить ставку на масштабування через вертикаль влади. Технології поєднують з тактичним застосуванням, створюючи нові можливості на полі бою.
Ідентичність і надія
Петро Рузавін ідентифікує себе просто:
“Український військовий російського громадянства.”
Попри складність ситуації, він продовжує службу, спираючись на власний вибір і впевненість у важливості своєї ролі:
“Я жодного разу не пошкодував про свій вибір. А цього для мене достатньо.”