Письменник і військовий Артем Чапай зізнається: після кількох років війни він хоче повернутися до іронії в текстах. Не для легкості, а як до способу вижити і чесно говорити про реальність.
До повномасштабного вторгнення Чапай вважав себе пацифістом. У лютому 2022 року він пішов до лав ЗСУ. Внутрішню трансформацію, сумніви й вибір він зафіксував у книзі “Не народжені для війни”.
Цей нонфікшн помітили далеко за межами України.
Книжка увійшла до переліку найкращих нонфікшн-видань 2025 року за версією The Washington Post, потрапила до коротких списків “Книги року BBC” і була високо оцінена європейськими критиками. Водночас український читач сприйняв її значно складніше.
“Я дотримуюся думки, що письменник повинен не доносити меседжі, а ставити незручні питання. Мої звучали так: де ти? що ти обираєш? ким ти є і ким ти хочеш бути?”, — пояснює Чапай.
Робота над книжкою тривала уривками – між нарядами, блокпостами і ротаціями. За три роки автор написав лише 116 сторінок. Більше фізично не міг.
Першою з’явилася французька версія. Саме вона стала поштовхом до міжнародного успіху.
“Я завершив першу версію рукопису до кінця 2023 року, коли був на ротації в Покровську. Вона вийшла французькою і стала однією з найкращих книжок року за версією Le Monde”, — згадує він.
Українське видання Чапай свідомо переписав.
“Я додав нюанси, які не хотів виносити на іноземну авдиторію. Зокрема про те, що в Україні не всі кинулися воювати. А ще прибрав пояснення очевидних для нас речей – Шевченка, Сковороди, колоніальної історії”, — каже автор.
Для українських читачів з’явилася і нова післямова – про долі людей, згаданих у книзі. Часто трагічні.
Різниця у сприйнятті виявилася показовою.
“За кордоном книжку читають як історію про українську стійкість. В Україні я чув критику, що вона розділяє і незручна. Іноземці не бачать цього взагалі”, — зазначає Чапай.
Попри це, в Україні книжка стала однією з найпопулярніших у його кар’єрі. За рік вийшло два наклади, готується третій.
Чапай пов’язує зростання інтересу до воєнної літератури не з модою, а з часом.
“Просто минуло достатньо часу, щоб люди, які воюють, змогли щось осмислити і дописати. Тому всі ці книжки короткі. Тільки цивільна людина може писати щороку по п’ятсот сторінок”, — говорить він.
Себе він називає прикладом “практичного пацифізму”.
“Дуже легко бути пацифістом, коли немає війни. У реальності виявляється, що іноді потрібно боротися, щоб нашим дітям не довелося цього робити”, — зізнається письменник.
Війна, каже Чапай, не зламала його як автора, але загострила стиль. Мінімалізм. Обережність зі словами. І потребу в гуморі.
“Я хотів би повернутися до іронії – не щоб розсмішити, а як до захисного механізму”, — підсумовує він.
І додає: книжки діють повільно. Але глибоко. Саме тому він і продовжує писати – між війною і тишею.