Він чверть століття виїжджав на пожежі й рятував людей. 23 жовтня російський подвійний удар обірвав життя рятувальника Юрія Чистікова на Куп’янщині.
Юрій Чистіков був командиром відділення пожежної частини у Берестині на Харківщині. У професії – 25 років. Він загинув у селі Зелений Гай, коли разом із колегами прибув на місце влучання російського дрона.
За інформацією ДСНС Харківщини, перший удар безпілотника спричинив пожежу. Рятувальники виїхали на виклик. Уже після прибуття російські війська атакували вдруге – цього разу по вогнеборцях.
Це був цілеспрямований удар.
Востаннє з батьком його донька Діана говорила напередодні трагедії – 22 жовтня. Розмова тривала лічені хвилини.
“Остання розмова була з ним 22 жовтня, хвилин від двох до п’яти. Все: «У тебе все добре? У мене все добре. Доцю, завтра ми з тобою поспілкуємося». Для мене це завтра так і не настало”, – згадує Діана Чистікова.
Про поїздку батька на небезпечний напрямок вона дізналася не одразу. Каже, він намагався її вберегти від зайвих переживань.
“Він спочатку не хотів мені казати, бо знав, що я дуже засмучуся. Я сиділа на роботі й бачила, що в їхній бік летить. Я вже не за себе хвилювалася. Я за нього більше”, – говорить донька.
Юрія Чистікова поховали у рідному Берестині. Для міста він був не просто рятувальником – людиною, яку знали й поважали.
Діана згадує батька як дуже доброго і відкритого чоловіка. Він завжди допомагав іншим і ніколи не скаржився на складність служби, навіть у воєнний час.
“Він приходив і розповідав, як вони їздили на пожежі. Казав: «Ми в броніках бігаємо. Каски дали». І додавав: «Який він важкий». А я відповідала: «Тату, це ж твоя безпека»”, – переповідає Діана.
Під час тієї ж атаки важко поранений колега Чистікова – рятувальник Євгеній Коваленко. Він втратив ногу та зазнав осколкових поранень. Зараз проходить реабілітацію у Харкові.
Євгеній був поруч у момент удару і переконаний: по рятувальниках полювали.
“Був виклик, трактор горів у Зеленому Гаю. Ми приїхали – горить комбайн. Передали по рації, що «повітря». Ми тільки в укриття – і нас… Скоріше за все, полювали саме за нами”, – говорить Коваленко.
Після виписки з лікарні він одним із перших поїхав на могилу загиблого товариша.
“На його могилі сказав: «Буду тепер шкандибати за двох». Він був доброю, порядною, веселою людиною. Його всім бракує. Він завжди підіймав настрій”, – каже Євгеній.
Діана Чистікова нині працює над тим, щоб у Берестині на Алеї Слави з’явилася пам’ятна дошка на честь її батька.
Каже, найважче – відсутність простих слів і звичних обіймів.
“Дуже бракує. Його обіймів. Його тепла. Бракує поради. І слів: «Доць, я тебе люблю». Хочеться просто почути його голос”, – говорить вона.
Юрій Чистіков прожив життя рятувальника до кінця. І загинув, виконуючи свою роботу.