Українська сцена переживає непросту, але чесну трансформацію. Драматургиня Катерина Пенькова за останній рік стала однією з ключових фігур цього процесу – як авторка гучних постановок і як очільниця Театру драматургів.
Лише за останні два роки за її текстами на сценах різних театрів з’явилися такі вистави:
- «Метод 46» Олекси Гладушевського у «Дикому театрі» (2025)
- «Бука» Тані Губрій у театрі «Золоті ворота» (2025)
- «Легенди Києва» Наталки Сиваненко у Театрі на лівому березі (2024)
- «Готель «Великобританія»» у Театрі драматургів (2023)
Окрім постановок, Пенькова за дев’ять місяців очолила Театр драматургів і протягом року написала п’ять текстів на замовлення. Новою важливою прем’єрою має стати «Чорна шаль» у театрі «Золоті ворота» – режисерський дебют акторки Христі Любої. Ескіз вистави отримав друге місце на фестивалі «Митниця. Нова режисура», а сама режисерка здобула президентський грант. Перші покази заплановані на 8, 20 і 21 грудня.
Внутрішній голос людини серед війни
Інсценізація «Чорна шаль» поєднує три новели Луїджі Піранделло. Драматургиня зосередилась на внутрішніх станах героїв – страху, виснаженні, смертності, втраті себе в рутині.
Пояснюючи одну з ключових новел, Пенькова говорить:
«Людина, живучи в абсолютній рутині, може пробудитися від чогось незначного, як-от гудок потяга. Це історія про те, щоби почути себе».
Образ Белукки, який мовчки тягне на собі родину і життя, драматургиня фактично переосмислила для сцени, ввівши вигаданий діалог із персонажем з іншої новели – «Смерть на плечі».
Назва вистави з часом змінилася з «Посвисту поїзда» на «Чорну шаль». Домінуючою стала історія жінки, яку суспільство змусило жити з ґвалтівником.
Події новели відбуваються в маленькому італійському містечку 1950-х років, де існували «примусові шлюби честі». Жертву зґвалтування одружували з кривдником – нібито для очищення репутації.
Героїня Елеонора, за словами Пенькової, показує внутрішню боротьбу жінки, яка роками не може назвати насильство насильством і виходити з аб’юзивного кола.
Є еволюційний шлях, не лише революційний
Паралелі з українською театральною реальністю напрошуються самі. «Метод 46» був створений після протестів проти колишнього очільника Молодого театру Андрія Білоуса, якому офіційно повідомили про підозру у сексуальному насильстві.
П’єса є оновленою версією тексту «Бути майстром» (2019), написаного на основі особистого досвіду драматургині.
В оновленій редакції зникли російськомовні фрагменти, які раніше були частиною конфлікту. З’явилися й нові голоси – реакції викладачів, студентів, деталі зі свідчень після публічних звинувачень.
«Ми не маємо важелів у законодавстві, щоб уберегти дівчат у театрі від насильства. У випадку з Білоусом це був радше суспільний тиск», – каже Пенькова.
Вона наголошує на потребі системних змін – від лекцій про межі допустимого до створення незалежних внутрішніх органів реагування у вишах і театрах.
Проблеми не обмежуються лише сексуальним насильством – мова йде також про мобінг, булінг, фінансові зловживання і ненормовані умови праці.
І водночас Пенькова застерігає від тотального «канселінгу».
«Є еволюційний шлях, а не лише революційний. Але мовчати у відповідь на насильство – не варіант».
Чи маю я моральне право писати про війну?
Після початку повномасштабної війни Пенькова майже пів року не писала зовсім – займалася волонтерством і керувала шелтером на базі власного хостелу.
Повернення до текстів відбулося після замовлення від Лондонського університету Біркбек. Так з’явився «Марафон «Російська рулетка» – монодрама про жінку з Маріуполя, яка стає медсестрою у бункері.
Попри активні замовлення, драматургиня зізнається у відчутті внутрішньої стагнації – ідей стає менше, працювати важче.
Окремим викликом стала п’єса про цивільну жінку, яка чекає чоловіка з війни. До співпраці Пенькова залучила ветеранку і драматургиню Аліну Сарнацьку, щоб уникнути фальші та внутрішнього сумніву щодо «морального права».
За її словами, документальний театр і фабульні тексти мають співіснувати поруч.
«Якщо документ гарно прописаний драматургічно, він завжди буде потрібен».
Про Театр драматургів і Театр ветеранів
Посаду керівниці Театру драматургів Пенькова обіймає з березня. Очільника обирають голосуванням строком на рік – з можливістю пролонгації.
Фактично це волонтерська робота. Усі технічні питання у Києві координує адміністративний директор Влад Волинець. Нещодавно театр отримав грант на ремонт гримерної та оновлення обладнання.
Театр ветеранів, який працює в тій самій будівлі на Сагайдачного, є окремою структурою з власним керівництвом, створеною як ініціатива драматурга і військового Максима Курочкіна. Частина проєктів у двох театрів спільні.
Одним із ключових нововведень Пенькової став режисерський конкурс імені Філіпа Арно. Уже відібрано шість текстів, на які до 15 грудня подають заявки режисери. Покази ескізів заплановані на другу половину січня, а переможець отримає грант на повноцінну постановку.
Особливий акцент керівниця робить на молодих митцях.
Бо шанс на сцену – це часто вирішальний крок.
А театр, за словами Катерини Пенькової, сьогодні – це не лише мистецтво, а й спосіб проговорити те, що суспільство роками воліло не помічати.