Кабінет Міністрів України оголосив про запровадження так званого зимового вступу до закладів вищої освіти. Йдеться про нульовий курс – формат підготовки до НМТ, який одразу викликав суперечки: для одних це рятівний міст до університету, для інших – повернення до радянських практик.
Дискусія спалахнула швидко. Освіта, як і медицина з політикою, традиційно стає полем для загальнонаціональних експертів. Але за емоціями варто розібратися в самій конструкції нового проєкту.
Задум освітнього нововведення
Ідея нульового курсу проста за формулою і складна за наслідками. Держава пропонує шлях для випускників шкіл, які мають освітні втрати або прогалини у знаннях, але прагнуть вступити до університету.
Навчання триватиме три або шість місяців і проходитиме на підготовчих відділеннях при закладах вищої освіти. Саме там слухачів готуватимуть до складання національного мультипредметного тесту.
Проєкт отримав назву “Відкритий шлях до вищої освіти”. Його навчальна програма передбачає чітку структуру.
- українська мова
- математика
- історія України
- один предмет на вибір вступника
Кожен із предметів має охоплювати щонайменше 90 годин. Викладатимуть дисципліни викладачі тих самих ЗВО, при яких створюються підготовчі відділення.
Є і стимул. Якщо випускник нульового курсу вступатиме саме до того університету, де навчався, він отримає додаткові 15 балів до результату НМТ. Але лише за умови вступу на спеціальності, що потребують державної підтримки.
Для вступу до іншого ЗВО ці бали не нараховуються. У такому разі нульовий курс працює лише як інструмент підготовки.
Випускники традиційних підготовчих курсів також можуть претендувати на бонуси. Після атестації їм передбачено 10 додаткових балів – за тих самих умов державної підтримки обраної спеціальності.
Насамперед новий формат орієнтований на пільгові категорії.
“Держава забезпечить адресну підтримку тим категоріям вступників, які цього найбільше потребують: жителям тимчасово окупованих територій, ветеранам і військовослужбовцям. Для них передбачено гранти на це навчання, стипендії (для денної форми) та оплату проживання в гуртожитку, якщо потрібно”, – зазначено на сайті Міністерства освіти і науки України.
Для інших вступників нульовий курс також буде доступним, але вже за власні кошти.
Застаріле нововведення
Попри гучне слово “інновація”, ідея нульового курсу має добре впізнаване коріння. Вона напряму перегукується з підготовчими відділеннями радянських часів – так званими робітфаками.
Такі відділення були створені 1969 року постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Їхнім завданням було полегшити вступ до вишів для робітників, колгоспників і демобілізованих військових, які мали середню освіту і практичний стаж.
Формат працював. Навчання було денним, вечірнім і заочним, а слухачі денного відділення отримували стипендію на рівні першокурсників. Випускні іспити з робітфаку фактично ставали вступними, а для зарахування було достатньо будь-якого позитивного балу.
Підготовчі відділення існували і в незалежній Україні. У 1993 році Міністерство освіти затвердило відповідні умови прийому, але навчання стало платним, а вимога щодо трудового стажу зникла.
Саме ця спадковість і стала приводом для критики. Колишній очільник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук у своїй публікації назвав ідею нульового курсу “новинкою” із радянським душком і формою державного репетиторства.
Він також заявив, що НМТ, на його думку, перетворився на тест натренованості, а не знань. Ця оцінка викликала подив у частини освітян, адже сам НМТ зберіг принципи ЗНО, яке роками впроваджувалося тією ж системою.
Тим часом громадська реакція залишається строкатою. У соцмережах лунають і скептичні запитання, і відверте нерозуміння самої моделі.
Хто викладатиме?
Відповідь приземлена і без сенсацій. Ті самі викладачі університетів, які й нині працюють на підготовчих курсах.
Нульовий курс уже став точкою зіткнення різних уявлень про справедливість доступу до освіти. Чи стане він реальним вікном можливостей, чи залишиться компромісом із минулим – вирішуватиме практика.