У Харкові близько тисячі дітей отримали новорічні подарунки від волонтерів із Німеччини. Історія цієї щорічної акції почалася три роки тому і пов’язана з долею 14-річної Софії Гнатюк.
Софія жила у Харкові до березня 2022 року. Війна змусила її разом із мамою залишити рідне місто. На евакуації життя розлучило їх назавжди — мати померла. Підтримку і турботу дівчині тоді запропонував німецький волонтер Андреас Поршке, який став для неї опікуном.
Ідея подарунків народилася у Німеччині
“Це була моя ідея, і моїх батьків. Коли я приїхала у Німеччину, то подумала, що хочу допомагати. Ми їздимо в Харків і в інші міста. Просто захотілося допомогти, бо це моя рідна країна”, — розповідає Софія.
Її перша думка — передати подарунки друзям в Україні — зіткнулася з логістичною проблемою: пошта не працювала. Так з’явилася ідея доставляти подарунки безпосередньо дітям, які залишилися без батьків.
Як працює акція
Андреас Поршке пригадує: “Ми познайомилися 27 березня 2022 року в автобусі, коли я евакуйовував Софію. Вона завжди була поруч. З того моменту між нами з’явилася дружня симпатія. У Німеччині Софія захотіла передати подарунок своїм друзям, але тоді виникла ідея возити подарунки дітям, які потребують уваги”.
Кожного року Софія і Андреас разом із помічницею готують списки дітей, а волонтери в Німеччині збирають подарунки індивідуально для кожного. Потім триденним маршрутом вони розвозять їх по гуртожитках Харкова.
Дитинство має тривати
Ірина Саніна, керівниця відділу ВПО Координаційного гуманітарного центру, пояснює сенс акції:
“Цього року приблизно 1000 дітей охопили. Кожного року ми списуємося, збираємо списки і передаємо їх до Німеччини. Там небайдужі люди готують подарунки для кожної дитини. Кожного року ми їздимо по гуртожитках протягом трьох днів і всім вручаємо подарунки, бо у дітей теж повинно бути дитинство, подарунки і солодощі”.
Для дітей, які втратили батьків, такі моменти — не просто радість. Це тепло, турбота і відчуття, що світ навколо не залишив їх самих.
Акція триває вже третій рік, а Софія та Андреас не збираються зупинятися. Їхня історія — приклад того, як маленькі жести турботи можуть стати великим святом для тих, хто цього потребує найбільше.