Ще у 2009 році, перебуваючи на науковій конференції в болгарському Велико Тирново, автор мав змогу відвідати російський культурний центр. Серед типового набору матрьошок та самоварів увагу привернув український куманець, який працівники закладу впевнено видавали за “ісконно русскій” експонат. Вирішивши не влаштовувати етнографічних суперечок заради дипломатичного спокою, довелося лише зафіксувати факт привласнення нашої культурної спадщини. Це змусило замислитися над коректною термінологією щодо впливу сусідньої держави на Україну.
Традиційні підходи до визначення цього процесу простежуються через зміну лексикографічних стандартів. Радянський словник 1970-1980 років подавав термін «русифікація» виключно через призму царської імперії, уникаючи реалій тогочасного СРСР. Відомі дисиденти та культурні діячі використовували це поняття у своїх працях, але сучасні академічні джерела суттєво розширили це значення. Двадцятитомний «Словник української мови» тепер включає як історичний аспект, так і процеси радянської асиміляції, а також суто технічне пристосування інтерфейсів до російської мови.
Еволюція термінів зросійщення та русизм
Паралельно з офіційними визначеннями у публіцистиці та наукових працях незалежної України активно вкорінилося слово «зросійщення». Його вживання сьогодні стало доволі поширеним явищем, хоча в радянських словниках відповідний термін був відсутній. Подібна дискусія виникає і при спробі класифікувати запозичення, де конкурують поняття «русизм» та «росіянізм».
Аналіз словників різних епох демонструє чітку зміну лінгвістичних пріоритетів. Якщо у 2004 році енциклопедія «Українська мова» визнавала «русизм» основним терміном, то сучасні видання віддають перевагу «росіянізму». Словники прямо вказують на те, що «русизм» є калькою, тоді як «росіянізм» — стилістично точніший відповідник. Це пов’язано з тим, що запозичення походять саме з російської, а не руської мови, що робить вживання «русизмів» логічно недоречним.
Корінь «рус-» у подібних назвах створює небажані асоціації з давньою державою чи історичною назвою України, до яких російська мова не має прямого стосунку. Мовознавець О. Тараненко неодноразово наголошував на небезпеці такої хибної мотивації, яка може вводити читача в оману. Відтак, слова з корінням «росій-» видаються значно прозорішими та зрозумілішими для позначення чужорідних впливів.
Отже, наразі найбільш влучними варіантами можна вважати «зросійщення» та «росіянізм», оскільки вони чітко вказують на джерело впливу. Водночас існують альтернативи, такі як «росієзм», що також є лінгвістично прийнятними у науковому дискурсі. Існують і зовсім радикальні варіанти, як-от «москворотина» чи «московщизна», які користувачі активно обговорюють на платформі Словотвір. Майбутнє цих слів залежить від того, які з них врешті-решт закріпляться у повсякденному вжитку.