Дві мешканки Куп’янська, які до останнього залишалися у місті під щоденним вогнем дронів і артилерії, 30 листопада змогли евакуюватися завдяки українським військовим. Їхній шлях порятунку став свідченням того, в яких умовах сьогодні живуть люди на лінії фронту та якою ціною відбувається кожен виїзд.
Ольга Константинопольська та Катерина Літвінова жили в одному будинку, що регулярно потрапляв під удари мінометів, танка і дронів. Кульмінацією стала атака наприкінці жовтня, коли обидві жінки з сусідами ховалися у підвалі.
Пожежа в підвалі і загибель родини
За словами Катерини, два російські дрони поцілили прямо в укриття. Перший пробив отвір для другого, а другий спричинив пожежу та задушливий дим. Люди опинилися в пастці.
“Або ти залишаєшся і задихаєшся від диму, або виходиш і тебе вб’є дрон. Я відчуваю, що вже все, мені кінець – і я рвонула… Кричу: «Валю! Валю!» Уже була тиша”, – згадує Літвінова.
У її очах досі стоїть інша родина – чоловік після інсульту, 90-річна мама та їхні близькі. Вони не змогли вибратися через дим і слабкість. Усі четверо загинули.
Поранення сина і пошуки укриття
Ольга з 17-річним сином Олександром у хаосі обстрілу перебігли до іншого під’їзду, а потім у ранкових сутінках перейшли до підвалу в іншому будинку. Там хлопець підірвався на невідомому вибуховому предметі і втратив частину стопи.
“Вибух стався просто біля буржуйки. Він повз. Кров текла постійно – я думала, він помре від крововтрати”, – каже Ольга.
Без медичної допомоги, під ударами дронів і падінням будівель, вони пересувалися від укриття до укриття. В одному з підвалів обвалилася частина стелі, але їм дивом вдалося вціліти.
Рішення про евакуацію
Військові, які дізналися про їхнє становище, запропонували допомогу. Ольга погодилася без вагань.
“Я вдячна всім військовим, які допомогли. Вони весь час допомагали”, – говорить вона.
Після евакуації Олександра одразу госпіталізували та ампутували ногу нижче коліна.
Самотній чоловік і дорога до порятунку
Катерина, вибравшись із задимленого підвалу, кілька днів провела з українськими військовими, які прихистили її та дали орієнтири для евакуації. На шляху вона зустріла місцевого жителя Анатолія, який поділився водою та їжею і дозволив їй відпочити.
“Я його вмовляла їхати, але він сказав: «Ні, я залишаюся тут». У нього нікого немає. Мама померла, а він десять днів не міг її поховати через дрони”, – розповідає жінка.
З 1 по 6 листопада вона жила у його господарстві, а згодом приєдналася до групи людей, які вирушали на евакуацію.
Робота психологів і наслідки пережитого
Після переїзду до транзитного пункту в Харкові з Катериною працювала психологиня, адже її тіло буквально тремтіло від стресу.
“Я стою і в мене коліна досі труситься. Усім куп’янчанам я б сказала: виїжджайте негайно”, – наголошує вона.
У транзитному пункті обидві жінки ночами прокидаються від кошмарів. Катерина згадує, як її сусідка по кімнаті серед ночі кричала, що будинок горить, і просила тікати.
У місті залишаються сотні людей
За даними начальника Куп’янської районної військової адміністрації Андрія Канашевича, у місті нині лишається близько 550 людей. Евакуювати їх можуть лише військові – для волонтерів Куп’янськ закритий через бойові дії.
Ольга і Катерина готуються до переселення у гуртожиток на Олексіївці. Вони визнають – шанс вижити вони отримали лише тому, що наважилися виїхати, хоча зробили це надто пізно.