У Знам’янці на Кіровоградщині волонтери дають друге життя рукавам для зберігання зерна. Із них тут шиють ноші для евакуації поранених, сумки для військових і плівку для облаштування бліндажів. Працюють без перерви з перших днів повномасштабної війни.

5 грудня у світі відзначають Міжнародний день волонтера – його у 1985 році заснувала Генеральна Асамблея ООН. Для знам’янських активістів ця дата давно стала не святом, а зовсім звичайним робочим днем.

Керівник волонтерської групи В’ячеслав Грицюк говорить: м’які ноші тут виготовляють за технічним завданням військових медиків ще з літа 2022 року. Основа – технологічні відходи дермантину, які передають благодійники.
“М’які ноші робимо по завданню медиків. Вага – у середньому 900 – 1100 грамів, це максимум. Вони легко скручуються, займають мало місця, розмір – 190 на 70 сантиметрів”, – розповів В’ячеслав Грицюк.

За час роботи волонтери пошили вже близько 2,5 тисячі нош. Щотижня на фронт відправляють приблизно 30 одиниць. Раніше вдавалося передавати по 20 – 25. Використовують їх не лише для евакуації поранених, а й для транспортування боєкомплектів та інших вантажів.
Фінансування тримається на пожертвах.
“Гроші дають волонтерські організації, підприємці, фермери. На місяць потрібно приблизно сім з половиною тисяч. Поки що вдається збирати”, – зазначає керівник групи.

Окрім нош, волонтери шиють великі міцні сумки для спорядження, одягу й речей. Для цього використовують саме ті рукави, у яких аграрії зберігають зерно в полях. Вибирають цілі шматки прямо зі сільгосппідприємств.
“Ми витягуємо використані мішки з великих куп, розстеляємо, перебираємо й сортуємо. Частина йде на бліндажі, частина – на ноші та мішки. Ну як не робити? Йде війна, гинуть люди”, – каже учасник групи Василь Безай.
Серед волонтерів – пенсіонерка Тетяна Скоренцова. Вона долучилася ще у квітні 2022 року і відтоді приходить щодня.
“Я професійна лікарка, а тепер стала професійною швачкою. Робимо це з великою любов’ю. У мене п’ятеро онуків, і я хочу, щоб вони жили в мирній Україні. Попри запалення суглобів, я йду, бо це дає сили жити”, – розповіла вона.

Жінка каже, що волонтеритиме, доки стане здоров’я.
“Це хоч макове зернятко в загальний пиріг перемоги. Буду волонтерити до самої перемоги. Дуже хочу її побачити”, – додає Тетяна.
Переселенка з Лиманського району Донеччини Ніоніла Шеїн шиє разом із групою з грудня 2022 року.
“Хочу допомогти нашим солдатам. Коли переможемо – тоді й відсвяткуємо. А до того будемо робити і шити до останнього”, – говорить вона.
Учасник волонтерської команди Михайло Хороленко зізнається, що через вік не може воювати, тому шукає інший спосіб бути корисним.
“Стояв на блокпосту, а потім запросили сюди знайомі. Інакше не можемо. Хоч чимось допомогти Збройним Силам у своєму віці. Робимо те, що потрібно”, – зазначив чоловік.

Ефективність знам’янських нош підтверджують і на фронті. Мінометник Віктор каже, що вони значно полегшують евакуацію.
“Можна нести від двох до шести людей. Є фіксація, щоб поранений не перевертався. Особливо важко витягувати бійців із втратою кінцівок. А з такими ношами це набагато простіше”, – пояснив військовий.
Сумки також пройшли бойові випробування.
“Вони міцні, не пропускають вологу. Можна зберігати одяг, їжу, медикаменти. У бліндажах постійно сирість, миші, буває, що просто плаваємо. Тому такі мішки дуже потрібні”, – говорить боєць.

На початку повномасштабної війни у групі працювали 20 людей. Нині – вже 33. Усе виготовлене передають через інші громадські організації на різні напрямки фронту.
У Знам’янці не рахують днів і не будують далеких планів. Тут просто працюють. До перемоги України.

