У середині 1990-х років Харків переживав справжній бум нелегального ігрового бізнесу. Одним із найяскравіших прикладів такого «успішного» шахрайського проєкту стало казино «Zeus», що діяло під прикриттям у приміщенні вокзального ресторану на Південному вокзалі. За фасадом нібито легального грального закладу ховалася масштабна афера, керована одіозними фігурами кримінального світу.
Від ломбарду до казино
Історія почалася з відкриття ломбарду на Привокзальній площі, заснованого у 1993 році. За закладом стояли Ігор Скуратович («Фашист») та Геннадій Китайник («Горбатий»), добре відомі у кримінальних колах міста. Саме з їхньої ініціативи у 1996 році з’являється фірма «Флінт і Бармалей», яка отримує офіційну ліцензію на проведення азартних ігор. Так народжується казино «Zeus» – фасадний проєкт, що мав лише ілюзію легальності.
«Казино» займало частину вокзального ресторану, відокремлену металевими гратами. Всередині – старі ігрові автомати, більярдні столи та маркер на ім’я дядько Коля, який частіше спав на дивані, ніж щось контролював. Основний дохід ішов не з «офіційної» частини, а з підпільної «рулетки», яка розгорталася на вулиці.
Шахрайство під виглядом гри
Механіка «рулетки» була простою – і водночас цинічною. Усе крутилося довкола жетонів з написом «Casino Zeus» та дешевої дитячої рулетки. Випадковий перехожий залучався до гри як нібито незалежний учасник. Йому давали жетон, після чого оголошувався виграш. Але раптово з’являвся ще один «переможець» – підсадна особа. Починався розіграш головного призу: хто зробить більшу ставку, той і виграє. В результаті – усі ставки забирали організатори, а жертва залишалася без копійки.
Складна структура афери
У пікові дні вздовж вокзалу діяло до восьми «станків» з командами по 5-6 осіб. Система мала чітку ієрархію:
- «Генеральні директори» – «Фашист» і «Горбатий», керували всією схемою з ломбарду-офісу;
- «Директори» – підпорядковувалися головним і контролювали по 2-3 бригади;
- «Бригадири» – видавали гроші, організовували гру, вирішували конфлікти;
- «Зварні» та «нижні» – безпосередньо грали та шахрували;
- «Верхові» (масовка) – створювали видимість черги, прикривали шахрайство;
- «Провожаючі» – стежили, щоб обдурений не звернувся в поліцію.
Система працювала як годинник. Жодної «викритої» операції міліцією за два роки. Усі «бригади» чітко знали свій розпорядок і роль.
Фінанси та вплив
Доходи від «ігрового» бізнесу були колосальними:
- «Провожаючі» – 5-10 грн на день;
- «Верхові» – 25-35 грн;
- «Зварні» – до 100 доларів на день;
- «Бригадири» – 250-350 доларів;
- «Директори» – понад 1000 доларів щодня.
Головні фігуранти схеми заробляли від 50 000 доларів щомісяця. Вони їздили на елітних авто, мали стільникові телефони – рідкість у 90-х, і підтримували тісні зв’язки з чиновниками та правоохоронцями. Найбільший разовий «підйом» склав 17 000 доларів – нечувані гроші на той час.
«Zeus» – символ шахрайства епохи
Історія харківського казино «Zeus» стала уособленням того, як у 1990-х криміналітет використав слабкість державних інституцій та створив власну «економіку» на межі грального бізнесу та шахрайства. Під вивіскою ліцензійної діяльності ховалися цинічні схеми з викачування грошей із довірливих громадян. І хоча «Zeus» давно зник з мапи Харкова, спогади про «часи рулетки» досі живі серед тих, хто тоді опинився на вокзалі у невдалий момент.