У Харкові не лише університети та театри формували його образ. Місто творили й ті, хто робив гроші з гри — шахраї, аферисти та професійні гравці, відомі як “катали”. Їхні історії збереглися не в книгах, а в усних переказах.
“Піночет” – шаховий геній та майстер карт
Його ім’я знали всі гравці Харкова, хоча реальних фактів про нього залишилося мало. Легендарний “Піночет” починав із шахів — самостійно освоїв гру у 8 років, потім займався в секції Палацу піонерів і вже у 14 став майстром спорту.
Тренери пророкували йому міжнародну славу. Але замість турнірів хлопець заробляв у парку Шевченка — спершу рублі, дрібні ставки, згодом великі гроші. Його помітив професійний гравець Сева “Севастопольський”, який навчав його премудростям картярського ремесла.
Унікальна пам’ять, логіка, інтуїція та наставництво досвідченого “катали” зробили “Піночета” непереможним. У 18 років він уже виїжджав грати до Сочі та Ялти, але основні баталії проходили вдома, у Харкові. У 1983 році, у 22 роки, його вбили.
Слідство швидко виявило винного — Марика “Подільського”. Офіційно він заявив:
“Пацан надто зарозуміло і зверхньо спілкувався зі мною, а потім неповажно вимагав виграні гроші.”
Неофіційно ходили чутки, що Марік програв “Піночету” величезну суму. У записнику молодого гравця було зазначено борги на мільйон, серед яких — впливові люди. Можливо, хтось із влади заплатив за його усунення. Марік отримав 12 років, а після виходу з в’язниці ще потрапив у кримінальні хроніки Харкова середнього 90-х.
“Дід” – живий символ харківської гри
Ім’я “Дід” знають майже всі, але реальні дані про нього відомі лише обмеженому колу. За чутками, він раніше входив до десятки найкращих “каталів” країни, але відійшов від справ. Мешкав на Салтівці, біля магазину “Ювілейний”. Для близьких він був Мишко, для решти — просто “Дід”.
Він міг бути присутнім на будь-якій грі — карти, більярд, шахи, нарди — та рідко сідав за стіл. Його головний талант — інтуїція й життєва мудрість. Досвід “Діда” цінували як третейського суддю. За це він отримував відсоток від виграшу. Якщо гравці сперечалися — Дід завжди вирішував спір. Найвідоміша суперечка була з футболістом дубля “Металіста” Льошею. Спір про точність ударів у футболі завершився перемогою “Діда”.
“Тушонка” – гравець із кримінальним минулим
Коля “Тушонка” навчався грі у в’язниці, де провів понад 15 років. Він міг грати чесно або обдурювати суперника, залежно від обставин. Його популярність була обмежена Харковом та кримінальною спільнотою.
Легендарною стала гра в мотелі “Дружба” влітку 1985 року. До групи гравців приєднався далекобійник із Одеси, який вважав себе майстром деберца. Суперечка переросла у гру — Коля програв водієві всі його гроші, а потім йшла ставка на вантаж: 20 тонн тушонки. Вартість — близько 10 тисяч карбованців. Усе було державною власністю, тому скористатися “виграшем” неможливо, але прізвисько “Тушонка” залишилося.
Харківські “катали” залишили по собі не лише легенди, а й міф про майстерність, азарт і тонку грань між грою та криміналом. Їхні історії живуть у спогадах міста, де карти та шахи були більше ніж розвага — вони були способом життя.