Він зустрів повномасштабне вторгнення на підступах до Києва, був поранений у Мощуні та нині командує однією з бойових механізованих бригад. Полковник Михайло Дзерин переконаний: без загальної мобілізації зусиль країна не переможе.
Михайло Дзерин народився 1991 року в карпатському селі Верхнє Висоцьке на Львівщині. Після дев’яти класів вступив до Львівського військового ліцею, а у 2013 році закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю управління діями підрозділів механізованих військ. Мирного служіння вийшло небагато.
Вже у 2014 році, на початку російської агресії, тодішній лейтенант вирушив на фронт у складі 72 окремої механізованої бригади. Маріуполь, Старобешеве, Амвросіївка, бої в районі пункту пропуску «Довжанський» на кордоні з Росією – саме там він пройшов перші місяці війни. Наприкінці 2014-го став командиром механізованої роти на Волноваському напрямку.
Пізніше була Авдіївка – шахта «Бутівка», опорний пункт «Зеніт», промзона. Запеклі бої, які тривали до середини 2017 року. «Чималий бойовий шлях пройшла 72 бригада, ну і відповідно я в її складі», – підсумовує офіцер.
Повномасштабне вторгнення у 2022 році його батальйон зустрів на Київщині. Другий механізований батальйон обороняв правий берег від Козаровичів до Романівського мосту в Ірпені – внутрішнє кільце оборони столиці. Найгарячіші бої розгорілися в Мощуні.
Саме там Дзерин отримав поранення. І саме там, за його словами, українські війська зупинили колони противника, який намагався прорватися з Гостомеля на Горенку, з Димера на Лютіж, на Мощун.
“Незважаючи на те, що співвідношення сил було разів у 15–20 не на нашу користь, кожен розумів, що за спиною – столиця. Ми виконали свою роботу гідно. Київ ми не здали”, – говорить полковник.
У 2022 році Михайло Дзерин був нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня. А вже з квітня 2025 року він очолив 157 окрему механізовану бригаду 12 Армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ.
За 11 років війни, визнає командир, вона докорінно змінилася. Якщо у 2014-му головну роль відігравала артилерія, а противника виявляли через бінокль або з перехоплень, то нині поле бою заповнили дрони, роботизовані системи та цифрові рішення.
FPV-дрони, які ще донедавна були інструментом спортивних змагань, сьогодні стали одним з ключових засобів ураження. І це, за словами офіцера, вимушена відповідь на дефіцит боєприпасів і нову тактику ворога.
Роль командира бригади в такій війні – це не лише управління боєм. Це стратегія на місяці вперед. Забезпечення. Навчання. Прогнозування змін противника навіть залежно від погоди.
- знищення сил противника та планування на перспективу
- урахування погодних і тактичних змін
- навчання особового складу та розвиток озброєння
Люди з цивільного життя як ключ до ефективності
Командир заперечує поширену думку, що новостворені бригади є менш ефективними. За його словами, нині всі бригади укомплектовані мобілізованими – і «старі», і нові.
“Ми потребуємо добре навчених, інтелектуальних людей з інженерною освітою”, – наголошує Дзерин.
До війська приходять менеджери, програмісти, спеціалісти з цивільним досвідом, який сьогодні критично важливий для роботи з безпілотниками, роботизованими комплексами та цифровими системами управління.
Підготовка в бригаді має чітку послідовність. Жодна людина не потрапляє одразу на передову.
- первинне вивчення новоприбулих
- базова військова підготовка на базі бригади
- фахова підготовка залежно від спеціальності
- додаткове навчання вже у підрозділі
Особливий акцент роблять на підготовці операторів «Мавіків», FPV, великих бомберів типу «Кажан» і «Вампір», а також на роботі підрозділів наземних роботизованих комплексів.
Піхота не повинна входити у стрілецький бій
157 бригада нині працює на всіх напрямках – півдні, сході, півночі. Вона посилює інші підрозділи на активних ділянках фронту. Ще кілька місяців тому бригада діяла на напрямку Костянтинівки, після чого її вивели на відновлення.
“Дуже рідко моя піхота вступає у стрілецький бій. Усе це роблять БПЛА, FPV, бомбери, засоби ураження”, – пояснює командир.
За його словами, воювати з Росією «людськими хвилями» Україна не може і не повинна. Ставка лише на технології, роботизовані системи та точне ураження на відстані.
Найважчим у роботі командира він називає роботу з людьми. У масштабах бригади неможливо приділити кожному стільки часу, скільки потрібно. Багато молодших командирів не мають кадрової військової освіти і вчаться вже під час виконання бойових завдань.
Говорячи про умови перемоги, Михайло Дзерин не залишає простору для ілюзій.
“Нам усім треба мобілізуватися так, як у 2022 році. У нас немає іншого виходу. Тільки так можемо перемогти. Нехай у меншості, але ми маємо бути технологічнішими”, – наголошує він.
Він визнає роль міжнародних партнерів, але додає: всередині країни зусиль для перемоги, на його думку, досі недостатньо.
Найбільшою гордістю командир називає службу в Збройних силах і людей, які сьогодні поруч із ним.
“Не опускати рук і мобілізуватися. У нас немає іншої України. Битися й битися – і все нам вдасться”, – звертається полковник до українців.