Війна часто вимірюється масштабами руйнувань, забуваючи про ще одну болючу втрату – розпад соціального середовища. Це простір, де людина формує власну ідентичність. Саме таким осередком для багатьох українських акторів стала аудиторія №55 Харківського університету мистецтв. Там педагог Леонід Садовський започаткував “Майстерню 55”. Це була особлива система творчої взаємодії. Днями її представники з різних куточків світу зустрілися в Італії. У межах фестивалю FLIPT вони презентували унікальний перформанс “Подорож світла”. На перший погляд, це лише спогади про вчителя. Насправді ж – спроба подолати прірву, створену війною.
Театр поза межами кордонів
Повномасштабна агресія докорінно змінила українську мапу, розкидавши родини та колег континентами. Проте культурне поле не зникло – воно трансформувалося у мережу людських зв’язків. Це наочно ілюструє “Подорож світла”. Це питання виживання школи без фізичного приміщення. Марія Ванєєва, яка нині живе в Німеччині, наголошує на важливості єдності. За її словами, перформанс став спробою зберегти нерозривний зв’язок із Харковом та однодумцями. Спільнота демонструє вражаючу живучість.
Для кожного покоління студентів Леонід Садовський був не просто викладачем, а наставником із філософією творчого ризику. У 2020 році життя майстра трагічно обірвалося після нападу в Харкові. Його смерть стала потрясінням для учнів. Парадокс педагогіки в тому, що справжній вчитель продовжує жити в голосах своїх вихованців. Тепер, під час війни, вони знову об’єдналися у новій реальності, аби продовжити колишні розмови. Акторка Марія Титюченко називає їхню групу зграєю однієї крові. В умовах війни ці навички взаємодії стали критично важливими для виживання. Ми змушені винаходити себе заново.
Антропологія маленької свічки
Стрижневою деталлю постановки стала свічка, яку студенти “Майстерні” запалювали на кожному занятті. Сьогодні цей ритуал набув нових, глибших значень. Війна прагне розірвати зв’язок поколінь, знеособити людину. Марія Титюченко пояснює: для неї це спроба відшукати той самий вогонь наставника. Митець впевнена, що театр стає способом утримувати безперервність буття. Це вже не просто мистецтво.
Життя багатьох учасників проєкту докорінно змінилося через вимушену еміграцію. Капітоліна Колобова, яка зараз мешкає у Чехії, переосмислює концепцію дому. Вона працює над власною виставою про втрату й пошук себе. Харків у її житті залишився болючим спогадом. Водночас вона здобула цінний досвід інтеркультурного діалогу. Для неї це можливість відкрити нову особистість. “Подорож світла” не намагається штучно законсервувати минуле, а використовує його як фундамент для майбутнього.
Мистецтво як спосіб опору
Інна Островська, акторка Харківського театру імені Шевченка, переконана у важливості виходу на сцену. На її думку, українська культура не перетворилася на інструмент виживання. Вона залишається динамічним процесом творення. Навіть під обстрілами театри продовжують роботу. Це форма нашого спротиву. Роман Садовський, син майстра, бачить у цьому проєкті збереження ідентичності. Через творчість ми трансформуємо біль у дію. Україна сьогодні платить надвисоку ціну за свободу бути собою.
Варто помітити й те, що на сцені разом із дорослими була півторарічна Венера, донька Марії Титюченко. Це символ надії на майбутнє. Батьки не відклали життя на потім. Вони обрали шлях зростання всупереч обставинам. Це головна ідея “Подорожі світла”: передати естафету наступним поколінням. У Фарі Сабіні митці з різних культур впізнали одне одного завдяки внутрішньому світлу. Це і є відповідь на питання, навіщо мистецтво в часи війни. Воно допомагає не втратити себе, навіть втративши дім.
Довідка
Майстерня 55
“Майстерня 55” — це авторська школа акторської майстерності, яку заснував Леонід Садовський на базі Харківського університету мистецтв імені Котляревського. Назва походить від аудиторії, де проходили тренінги. Спільнота вирізнялася специфічними ритуалами та методами виховання митців. Школа випустила плеяду акторів і режисерів, які успішно працюють у багатьох країнах світу.
Театр Potlach: пів століття досліджень
Teatro Potlach заснували у 1976 році Піно Ді Будуо та Даніела Реньйолі в італійському містечку Фара Сабіна. Назва відсилає до ритуалу обміну дарами народів Північної Америки. Театр став справжньою дослідницькою лабораторією. Його творці свідомо обрали невелике місто, відмовившись від галасливих мегаполісів. Основу роботи становить театральна антропологія, фізична дія та активний міжкультурний обмін.
FLIPT — фестиваль діалогу
FLIPT — це міжнародний фестиваль театральних практик, що базується у Фарі Сабіні з 2000 року. Програма об’єднує експериментальні вистави, майстер-класи та творчі обміни. Щороку сюди з’їжджаються митці з усього світу. У 2026 році участь українських акторів набула особливого символізму. Вона збіглася з 50-річчям Teatro Potlach, 26-м сезоном фестивалю FLIPT та 20-річчям “Майстерні 55”. Перформанс став глибокою розмовою про спадкоємність та силу спільнот, які перемагають кордони.