Статті

«Нема куди їхати»: як поліція намагається евакуювати мешканців прифронтових сіл Харківщини

1 хв читання

Попри постійні обстріли та небезпеку з боку російських дронів, багато мешканців прифронтових сіл Куп’янського району Харківщини відмовляються евакуюватися. У Митрофанівці, що всього за кілька кілометрів від лінії фронту, поліцейські вже неодноразово намагалися вивезти літніх людей, однак ті залишаються на місці — через страх невідомості, прив’язаність до рідної хати або ж через відсутність зв’язку з родичами.

«Мені нема куди їхати»: що стоїть за відмовами

Поліцейські з Дворічанського відділу вже вдруге навідуються до двох чоловіків, щодо яких надходили заявки на евакуацію. Родичі телефонують на гарячу лінію гуманітарного центру та просять допомоги, але самі мешканці не готові залишити домівки.

66-річний Юрій Васильович, чий будинок зруйновано, тимчасово живе у кума. У Харкові залишилися його діти, але на дзвінки він не відповідає — не має коштів на рахунку. Інший чоловік, молодший, взагалі каже прямо: «Мені нема куди їхати».

«Ми вже були тут учора, просили виїхати. Вони не слухають. Таке враження, що розмовляєш іншою мовою», — зізнається дільничний Іван.

Життя в зоні «турбулентності»

Населені пункти Дворічанської громади майже повністю знеструмлені, зв’язок ловиться лише на пагорбах. Гуманітарну допомогу доставляють рідко, хліб завозить староста.

Ситуацію ускладнює постійна активність російських дронів — зокрема на оптоволокні, які важко виявити та знешкодити. Один із таких ударів нещодавно призвів до загибелі чоловіка у Кутьківці. Як повідомив його брат, дрон відірвав пораненому ногу, а другий удар знищив будинок, в якому той переховувався.

Попри все — евакуація триватиме

За словами полковника поліції Максима Стецини, за перші місяці 2025 року з Дворічанської громади евакуювали близько 20 осіб. Нині там залишається до 700 жителів, більшість із яких не виявляють бажання виїхати.

«Ми приїжджаємо, а вони відмовляються. Але якщо подзвонять і попросять — поїдемо втретє», — підкреслив Стецина.

У громадах, де раніше були старости, тепер їх замінює один представник — Микола Кулик. Саме він возить гуманітарну допомогу та підтримує зв’язок з тими, хто залишився. За його словами, у деяких селах залишилися одиниці — у Петро-Іванівці 8 осіб, у Митрофанівці 24, у Новоужвинівці лише двоє.

«Кожного дня — дрони. Іноді просто падають, іноді б’ють прицільно. Але ті, хто хотів — уже виїхали», — резюмує Кулик.

Небезпека залишається щоденною. Однак правоохоронці продовжуватимуть рятувати тих, хто захоче евакуюватися, навіть якщо це вимагає неодноразових спроб і поїздок під загрозою обстрілу.

Схожі записи
Статті

Деколонізація меморіалів: що робити з радянськими похованнями в українських містах

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну тема радянських меморіалів набула нового звучання. У суспільстві дедалі гучніше лунають заклики до перепоховань і демонтажу…
Статті

Трибунал для Кремля: чому суд над Росією — вимога історії, а не лише політики

80 років після капітуляції нацистської Німеччини світ знову стикається з обличчям зла. Російська Федерація, яка десятиліттями будувала свою ідентичність на перемозі у…
Статті

Ремонт у Харкові під час війни: як обрати надійну бригаду та не втратити нерви

Попри війну, регулярні обстріли та невизначеність завтрашнього дня, харків’яни не припиняють займатись повсякденними справами. У тому числі — ремонтом житла. Ринок ремонтно-будівельних…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *