Для встановлення контролю над європейським простором сучасній Росії зовсім не обов’язково належати до європейської цивілізації за своєю суттю. На цьому наголошує журналіст Віталій Портников, аналізуючи стратегію Кремля щодо привласнення історичної спадщини Київської Русі.
Путін використовує давню історію Києва як інструмент для посилення впливу на Європу. Проте, якщо поглянути на історичну реальність, РФ є спадкоємицею Золотої Орди, а не давньоруської держави. Портников зауважує, що статус азійської держави ніколи не заважав імперіям диктувати свою волю європейцям.
Журналіст нагадує про досвід минулого:
«Китайська імперія, якраз часів Русі, і Золота Орда це прекрасно підтвердили – ніхто не вважав ані тодішню Китайською імперію, ані Золоту Орду, яка була частиною цієї імперії, європейськими державами. Але вони контролювали Русь, принаймні частину Русі, зазіхали на контроль над всією Європою».
Московське князівство, яке стало фундаментом сучасної Росії, сформувалося саме в межах ординської політичної традиції. Це пряма спадкоємність, яку намагаються замаскувати під вигадану спорідненість із Києвом.
Спроби привласнити чуже минуле є частиною загальної державної політики Москви, де крадіжка вважається нормою. Портников проводить паралель між історичними міфами та технологічним шпигунством РФ.
Він акцентує на тому, що у нинішньої влади все запозичене – від атомних секретів до розробок Рогозіна. Коли країна звикла привласнювати чужі технології, крадіжка історії стає логічним продовженням такої стратегії.
Така риторика є класичним способом виправдання грабунку.
Злодієві критично важливо переконати оточуючих, що вкрадена річ завжди належала йому. Портников порівнює аргументи Путіна з вигадками сина прачки з петербурзького під’їзду, який видає себе за нащадка князів, аби приховати своє справжнє походження та виправдати наявність «чужих ложечок» у своїх руках.