Майже рік тому волонтерка Альона Овчаренко перевезла свій притулок із Костянтинівки на Харківщину, рятуючи сотні тварин від війни. Зараз у новому домі — 64 собаки та 117 котів, а також безліч підопічних, яких жінка знаходить просто на вулицях Балаклії.
Все починалося з серця
Допомагати тваринам Альона почала десять років тому — тоді у неї не було ні власного притулку, ні офіційної організації. “Раніше і прилаштувати можна було більше тварин, ніж з початком війни. Але все робили за покликом серця”, — згадує вона.
Спочатку тварин приймали вдома, потім вольєри почали зводити на подвір’ї сина. З початком повномасштабного вторгнення кількість підопічних стрімко зросла — тварин привозили з Бахмута, Часів Яру, Торецька. Це змусило Альону зареєструвати громадську організацію “Команда зооволонтерів ‘Лесі'”.
“Всюди у нас було чисто — люди навіть не здогадувалися, що у нас стільки тварин. А у нас ніхто не працював, тільки я та чоловік займаємося. До того ж ми працювали обидва. А тоді вдома у нас було понад 30 собак, а котів — близько 80.”
Новий початок у Балаклії
У 2024 році, коли фронт наближався, Альона з чоловіком продовжували облаштовувати притулок. Вони вірили, що залишаться в Костянтинівці, але після чергових обстрілів ухвалили рішення переїжджати.
Вибір впав на Харківську область, а конкретно на Балаклію. “Ми просто у пошук написали — Харківська область. І ось він мені сам висвітився. Мені тут спокійно на душі. Наче Богом нам був подарований цей будинок”, — ділиться волонтерка.
Тут тварини отримали просторий вигул та великий двір, що значно полегшило їхнє переселення. Будинок котів облаштували з літньої кухні, а нові вольєри та будки перевезли зі старого притулку, економлячи на матеріалах.
Непроста евакуація
Перевезти сотні тварин було непросто. Волонтери працювали ночами, обережно вантажили підопічних у клітки та автомобілі, аби ніхто не загубився. “Страшно було, що якщо зупиняться волонтери, які перевозили, і хтось з тварин вискочить з клітки. Я більш за все боялася того, щоб ми нікого не загубили”, — розповідає Альона.
Двох собак не вдалося забрати з подвір’я Костянтинівки, і це досі хвилює волонтерку. Решта тварин приїхала в безпечне місце у Балаклії завдяки спільній роботі з чоловіком та іншими помічниками.
Поточні потреби та виклики
Сьогодні головна потреба притулку — дрова для опалення та приготування їжі для котів і собак. Крім того, потрібні ветеринарні препарати, бо самостійне лікування обходиться дорого, а тварини часто хворіють або потребують обробки від кліщів.
Прилаштувати тварин у нові родини також складно. Багато хто заявляє: “Якби не війна, я б забрав”. Однак інколи трапляються справжні дива — цуценята з притулку відправилися до Черкас просто напередодні Нового року.
“Мені щодня надсилають їх фото, відео. І я дуже рада, зі сльозами на очах на це дивлюся. І я розумію, що робимо все це ми недаремно.”
Мрія волонтера
Альона Овчаренко мріє про день, коли нові тварини не з’являтимуться. “Все, що у нас є, нехай це залишається з нами, й не буде більше безпритульних тварин”, — каже вона. Притулок у Балаклії став для неї не лише роботою, а й місцем спокою та надії.
