Стрілець 100-ї окремої механізованої бригади з позивним «Назік» розповів про досвід служби в одному з найгарячіших напрямків — Торецьку. До лав ЗСУ він вступив добровільно, повернувшись із Польщі, де перебував у перші дні повномасштабного вторгнення. За пів року на фронті Назар зазнав поранення, пережив бої у місті, брав участь у штурмах і навіть взяв російського військового в полон.
В інтерв’ю для видання «Думка» воїн поділився спостереженнями про зміну тактики ворога, маскування під цивільних, дрони на оптоволокні, нестачу піхоти і про те, чому Торецьк критично важливий для оборони Донеччини.
«Я хотів повернутися. Я не міг інакше»
Назару було 24 роки, коли він дізнався про повномасштабне вторгнення — у той момент хлопець щойно перетнув польський кордон. Попри вмовляння рідних залишитися, юнак не витримав морального тиску: «Було боляче, що хлопці, такі самі, як я, ідуть воювати, а я нічого не роблю. Через два роки я повернувся додому і добровільно вступив до війська».
Прикордонники дивувалися: замість втечі з України — добровільне повернення. Вже після 25-річчя Назар був мобілізований і потрапив до лав 100 ОМБр, де не вагаючись проходив підготовку та відправився на передову.
Рани, штурми, полон і «цивільні наступи»
Свою службу воїн проходить у Торецьку, де вже встиг отримати поранення від FPV-дрона. Через складну ситуацію з евакуацією, він пролежав на позиціях майже 10 годин. «Серед білого дня виїжджати — це як на долоні. Дрони бачать усе», — пояснює він.
Назар зазначає, що тепер переважає «війна дронів». Прямі перестрілки — рідкість. Водночас ворог почав використовувати «цивільну» тактику — російські військові підходять у цивільному одязі, з собаками, імітуючи мирних жителів. Один із таких ледь не закинув гранату — першим спрацював «Назік» і врятував позицію.
Полон «свого» без автомата
Одного разу бійці 100 ОМБр взяли в полон російського військового. Той був без зброї, одягнений у цивільне, проте з броніком під курткою. Як з’ясувалося, це був мобілізований в’язень, який намагався втекти від «вагнерівського» командира, викрав мопед і дійшов пішки до українських позицій. «Каже, що не дурень помирати через ідіотів. Йшов до своїх, бо в українців по цивільних не стріляють».
Стан фронту та роль піхоти
Назар підкреслює, що втрата Торецька матиме серйозні наслідки: далі — лише відкриті поля, де важко утримувати оборону. Він говорить про брак піхоти, бо багато людей бояться мобілізації. «Але саме піхота утримує фронт. Ворог іде хвилями. Якщо його не зупинити — він обійде з тилу».
Про бої в лісі
На околицях Торецька постійно відбуваються лісові сутички. «Там вони бігають, як кролики. Кожен день — якесь зіткнення. Одного разу наш побратим, що говорив російською, зупинив росіянина, той думав, що то свої. Зав’язалася боротьба, і наш боєць врятувався, знешкодивши ворога лопатою».
Підсумки: війна — зло для всіх
Назар визнає: війна — страшне зло, яке забирає життя з обох сторін. «Усі ми маємо матерів, дружин, дітей. Ніякі гроші не повернуть життя. Але поки ми стоїмо — наша країна є».
Піхотинець 100 ОМБр «Назік» продовжує службу на Донеччині, тримаючи позиції там, де зупиняють ворога не лише зброя і дрони, а й стійкість духу.