Російська армія завдала масованого ракетного удару по Чугуєву. Окупанти випустили по місту п’ять авіаційних ракет, забравши життя трьох людей. Серед загиблих опинилася 22-річна Ольга Теряник, яка перебувала на сьомому місяці вагітності. Під час ворожої атаки дівчина намагалася врятуватися у під’їзді будинку.
Наступного дня після похорону родина прийшла до зруйнованої будівлі. Вони шукали вцілілі речі Ольги.
Чоловік загиблої Віталій зі сльозами згадує, що вони планували переїзд. Подружжя знайшло варіант за 15 тисяч гривень, але відклало рішення через високу вартість. Тепер військовий шкодує про це рішення. Він віддав би будь-які гроші ради безпеки дружини.
Віталій дізнався про трагедію на фронті й одразу виїхав з Донбасу. Командування відпустило бійця додому.
Снаряд влучив прямо під вікна Ольги у ліве крило будинку. Права сторона залишилася порожньою. Життя вагітної жінки обірвалося о 01:04. Віталій миттєво вирушив у дорогу.
Закохані прожили разом майже три роки. Офіційно побралися зовсім нещодавно — у березні цього року.
Зараз чоловік розгрібає завали в пошуках знімка УЗД та обручки. Ювелірний виріб Ольга зняла перед сном. Наразі йому вдалося відшукати лише її браслет.
Пара тривалий час мріяла про дитину і вже готувалася до декрету. Чоловік вважав себе безплідним, тому звістка про вагітність під час його перебування на позиціях стала справжнім дивом. Ольга плакала в телефон від щастя. Нещодавно вони збиралися купувати дитячі речі. У телефоні дружини Віталій знайшов невиконаний список необхідних покупок для немовляти.
Гендер-паті зробили. Знали, що у нас дівчинка буде. Сперечалися щодо імені. Потім врешті теща допомогла. Чекали Мирославу.
Народження донечки очікувалося в серпні, каже батько дівчини Геннадій Гарашко.
“Вона мріяла жити, як всі нормальні люди, створити родину. Тільки ось весілля було четвертого березня. Чекали онучечку, Мирославочку. Я її завжди називав «жучком». Для мене дочка була усім. Це мій жучок, добрий, ніколи нікого не образив”, — сказав Геннадій Гарашко.
Зараз родичі продовжують оглядати руїни. Найважливішим для Віталія залишається пошук шлюбної обручки коханої.
До трагедії Ольга працювала в місцевому Центрі комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю “ШАНС”. За словами бабусі Надії, дівчина була дипломованою психологинею. Колеги та вихованці закладу дуже поважали й любили молоду співробітницю.
“Оля була такою ніжною, лагідною, доброю, чуйною, відповідальною. Диво-дівчина була. Ніколи ніяких скарг на неї не було. Завжди всім допомагала. До неї багато зверталися з діточками, у яких такі особливі нахили. Вона з ними працювала”, — говорить Надія.
Чоловік не тямить себе від горя через втрату родини. Він вважає несправедливим, що батькам доводиться ховати дітей. Віталій каже, що в один момент втратив і кохану дружину, і ненароджену донечку Мирославу.